2. План
1. Визначення держави
2. Підходи до генези держави
3. Функції держави
4. Типи і форми держави
5. Політичний режим
3. 1. Визначення держави
• Серед політичних інститутів, що утворюють
політичну організацію суспільства, держава є
базовим. Держава - соціальний інститут,
який організує життя етнокультурної
спільноти і якому на певній території
належить вища влада.
• Державу можна визначити як універсальну
форму організації суспільства, що має
суверенітет (право кожного народу
розпоряджатися власною долею).
4. Суверенність держав
• Термін «суверенітет» використовується з часів
буржуазних революцій – XVII-XVIII ст. В умовах
падіння монархій новий клас власників відокремив
суверенітет від «суверена», як представника
королівського роду, і зробив його надбанням народу.
• У сучасному світі нараховується до 10 держав, що
здатні проводити відносно незалежну внутрішню і
зовнішню політику (США, Франція, Англія,
Німеччина, Російська Федерація, Китай, Індія, Японія
тощо). Решта країн тим чи іншим чином
поступаються своїм суверенітетом.
5. Етапи формування держави:
• 1) Виникнення соціальної потреби в
утворенні держави.
• 2) Інтеграція всіх соціокультурних
елементів, формування на їх основі системи
потреб особистості, ціннісних орієнтацій та
очікуваній з метою попередження та вирішення
конфліктів, забезпечення стану рівноваги і
стабільності.
• 3) організаційне оформлення держави як
соціального інституту.
6. Основи держави:
• 1) суспільна - державу розглядають як універсальну
організацію, покликану забезпечити єдність
суспільства у вирішенні соціально вагомих справ та
регулювання взаємовідносин влади і народу;
• 2) класова - держава має класове походження, є
організацією найбільш могутнього економічно
пануючого класу, який за допомогою держави
перетворюється на політично-пануючий клас;
• 3) політико–правова (організаційно-структурна) -
юридична держава, як джерело права і закону, що
організує життя суспільства та діяльність самої
держави, її структур у системі політичних відносин.
7. Основні властивості держави:
• універсальність - здатність управляти
соціально неоднорідним суспільством за
допомогою спеціальних органів;
• суверенність - верховенство, повнота й
незалежність політичної влади на певній
території;
• монополія на видання законодавчих і
нормативних актів, які є обов'язковими для
всього населення;
• збір податків і застосування насильства як
способу захисту встановлених норм
поведінки.
8. 2. Підходи до генези держави
• Патріархальна теорія (Платон, Арістотель, Конфуцій та ін.) -
базується на думці, що влада правителя є продовженням влади
батька в сім’ї, а метою держави є благо як найбільшої частини
суспільства. Досягти цієї мети можна на підставі
загальновизнаних моральних орієнтирів.
• Теологічна теорія (Х. Аквінський та ін.) пояснює походження
держави волею Бога, виводить залежність держави від
релігійних організацій та церковних сановників.
• Договірна теорія (Т. Гоббс, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.) -
держава тлумачиться як орган всезагального примирення
людей, які перебуваючи у природному стані, постійно
конфліктували між собою. Метою держави є збереження життя
людей, виживання.
9. • Психологічна теорія (З. Фрейд та ін.) Теоретики
психологічного підходу поділили людей на дві групи: одна – це
люди з яскраво визначеними лідерськими якостями і
здібностями до організації мас, друга – це люди, які позбавлені
індивідуальності. Перша група покликана володарювати і
керувати нерозумною масою.
• Теорія насильства (Е. Дюринг, К. Каутський та ін.) - держави
виникають в результаті війн і насилля.
• Органична теорія (Г. Спенсер, Блюнчлі та ін) повязана теорії
еволюції органічного світу Ч. Дарвіна і є спробою механічного
перенесення біологічних закономірностей на соціальні процеси.
Держава – це продукт соціальної еволюції, яка є лише
різновидом еволюції біологічної.
10. • Іригаційна теорія (К. Вітфогель) походження держави
пов’язана з залежністю існування давніх цивілізацій (Єгипет,
Індія, Китай) від водних ресурсів і соціальною необхідністю
будувати великі іригаційні системи.
• Класова теорія (К.Маркс, Ф.Енгельс та ін.) пояснює
походження держави соціально-економічними факторами
(суспільний поділ праці, економічні інтереси, соціальні
протиріччя, класова боротьба тощо).
• Теорія заборони інцеста (К. Леві-Стросс та ін.) - заборона
кровозмішення є основним фактором у виокремленні людини з
природи та виникнення держави.
• Правова теорія (Е. Бьорк та ін.) створення держави диктується
природним правом певної спільноти.
11. М. Вебер про державу
• Сучасна держава є організований за типом
установлення союз панування, який у середині
певної сфери добився успіху в монополізації
легітимного фізичного насильства.
• «Держава є та людська спільнота, яка всередині
певної області претендує на монополію
легітимного насилля: єдиним джерелом «права» на
насилля вважається держава». (М. Вебер)
• Державну владу здійснюють як професійні
чиновники, так і політики. У М. Вебера – це
чиновники–спеціалісти та «політичні» чиновники
(«Політика як покликання і професія»).
13. Функції держави
Правова функція
(захист конституційного строю, законності
та правопорядку, прав і свобод людини)
Внутрішні функції Зовнішні функції
Соціально-економічна функція
(регулювання економіки, реалізація
соціальних програм, соціальний захист
населення)
Екологічна функція
(охорона навколишнього середовища,
закріплення правового режиму
природокористування)
Культурна функція
(державна підтримка і розвиток культури,
науки, освіти, спорту)
Функція
оборони країни
Функція
співробітництва з
іншими державами
Функція підтримки
світового порядку
15. 2
Монархія (від лат.
monarchia –
єдиновладдя) – форма
правління, за якої
верховна державна
влада частково або
повністю належить
одній особі – монарху
та, як правило,
передається в
спадок.
Ознаки класичної монархії:
• Існування одноосібного
глави держави, який
править довічно.
• Влада зазвичай
успадковується.
• Монарх символізує
єдність нації, історичні
традиції, представляє
державу на міжнародній
арені.
• Юридичний імунітет та
незалежність монарха.
Він підписує накази,
обов'язкові для виконання.
Нині не всі держави, що офіційно вважаються монархіями, задовольняють
переліченим ознакам. Виникли, так звані “ виборні монархії ”.
ЗАКОНОДАВЧА
ВИКОНАВЧА СУДОВА
ВЛАДА
16. 2
Республіка (від лат. res publica – громадська справа) — форма державного
правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк,
з окресленими законом повноваженнями.
В республіці існує поділ влади.
ЗАКОНОДАВЧА
ВИКОНАВЧА СУДОВА
ВЛАДА
17. Ознаки республіки:
• Існування одноосібного та колегіального глави держави — президента та
парламенту.
• Парламент представляє законодавчу владу.
• Президент очолює виконавчу владу (але це характерно не для всіх типів
республік).
• Виборність на певний термін голови держави та інших верховних органів
державної влади.
• Юридична відповідальність голів держави. У парламенту є право звільнення від
посади президента за тяжкі злочини проти держави – імпічмент.
• Президент має право виступати від імені держави.
В И Д И Р Е С П У Б Л І К
Президентські
США, Франція, Бразилія,
Аргентина, Білорусь…
Парламентські
Німеччина, Італія, Індія…
Змішані
Польща, Україна…
2
18. 2
Унітарні держави (з латини – єдність) – це країни, що не
мають у своєму складі автономних територіальних
одиниць. В них існують єдині органи законодавчої та
виконавчої влади, єдина для всієї країни конституція та
система державних органів. Центральні органи влади керують
всіма територіями країни. Це переважна більшість країн світу.
Згідно з ст. 2 розділу I Конституції України, Україна є унітарною
державою.
Унітарні держави – майже 90% країн світу
19. Федеративні держави 2
Федеративні держави (з латини – союз,
об'єднання) поряд з єдиними (федеральними)
законами та органами влади, мають окремі
автономні територіальні одиниці (штати, землі,
провінції, республіки і т. і.).
У світі федеративних держав меншість.
20. Автономія це здатність до самоуправління на основі власного законодавства, але в
рамках загальнодержавних законів або конституції.
Водночас самостійність суб'єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли
визнаватися суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації
не є державами у повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету; не мають
права сецесії – право одностороннього виходу з федерації; юридично позбавлені права
самостійної участі в міжнародних відносинах.
2
Складні
форми
державного
устрою
Федерація форма державного
устрою, за якої вищі територіальні
одиниці держави мають певну
юридично визначену політичну
самостійність. Складові частини
федерації – суб’єктами федерації:
штати, землі, республіки, провінції
тощо.
Конфедерація міжнародно-
правовий союз суверенних
держав, які зберігають
незалежність. Існують спільні
органи влади, що
координують: зовнішню
політику, військові сили,
транспорт, зв'язок,
економічну сферу. Держава
може бути членом кількох
конфедерацій одночасною
21. Політичний режим (лат. regimen – управління) – сукупність
методів та засобів здійснення політичної влади
5.Політичний режим
Демократія
(грец. demos –
народ, і kratos –
влада)
Демократія – форма політичної
організації суспільства, заснована
на визнанні народу основним
джерелом влади; режим, який
характеризується політичним
плюралізмом.
Автократія – система управління
державою, за якою одній особі або
певній групі людей (партії)
належить необмежена правом або
представницькими інститутами
влада.
Автократія
(грец..
аutokrateiа –
самовладдя)
23. Література
1. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За ред.
проф. Кулагіна Ю.І. та проф. Полуріза В.І. – К.: „Альтерпрес”, 2002. – 612 с.
2. Політологія. Посібник для студентів вузів. За ред. Бабкіна В.Д., Бабкіної
О.В., Горбатенко В.П. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – 568 с.
3. Політологія. Хрестоматія. Автори – упорядники: проф. Кремень В.Г., проф.
Кулагін Ю.І., доц. Латигіна Н.А., проф. Полуріз В.І. та ін. – К.:
„Альтерпрес”, 2004. – 827 с.
4. Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю.С. Шемшученка,
В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – К., Ґенеза, 2004. – 398 с.
5. Політологія. Навчально-методичний комплекс. Автори: Кирилюк Ф.М.,
Конверський А.Е., Цвих В.Ф., Обушний М.І., Хилько М.І. та ін. – К.: Центр
навч. літератури, 2004. – 697 с.
6. Кулагін Ю.І., Полурез В.І., Політологія. Практикум. – К.: КНТЕУ, 2010. –
232 с.
