1. Для всех, кто носит имя человека,
Вопрос решён от века и на век –
Нет иудея, финна, негра, грека,
Есть только человек.
Б.Окуджава
2. Толерантність – це не поблажливість і не
мовчазна терплячість, не байдужість і не
вседозволеність. Люди, які готують документи для
ООН, визначили, що толерантність – це визнання права
кожної іншої людини на її відмінність від інших,
самобутність. І ще толерантність – це те, що сприяє
переходу людства від війни як способу життя до
культури миру. Це і прагнення людини до об'єднання, і
об’єднавчий чинник. Адже плекаючи в собі
толерантність, людина з подрібнених, розрізнених
уламків розколотого ненавистю і спотвореного
неправдою світу творить єдину, цілісну, чисту картину, в
якій є місце для всіх народів, усіх релігій, усіх
особистостей – таких, якими вони є насправді.
3. Повага до
іншого
Вміння
прощати
Толерантність
Повага до
прав
інших
4. А якими є джерела толерантності? Ви мабуть,
помічали, що люди цілісні, знаючі, відкриті до
спілкування, які володіють різними мовами, цікавляться
культурою інших народів – як правило, шанують
особливості інших.
А от чим менше людина «наповнена» знаннями,
чим жадібніше вірить чуткам і міфам, чим неохочіше
відкривається до правдивого пізнання інакшого – тим
більше боїться «чужого». Відповідно, таку людину
«чуже» дратує як щось незрозуміле
і непотрібне, чого слід
позбавитись –
«щоб був порядок».
Тобто, щоб усе стало однаковим.
5. Холокост
У листопаді відзначають
День толерантності та День
пам’яті жертв Голокосту. Ці два дні
поряд у календарі - випадково чи
навмисне хтось так розпорядився?
Та незважаючи на те, що пройшло
більше 70 років після Голокосту,
світ так і залишився
наелектризований і агресивний,
з'явилося стільки нових проблем,
тому ми знову говоримо про
Голокост.
Чому?...
6. … Тому, що вибухають будинки-хмарочоси,
гинуть діти у Беслані, Донецьку, Луганську, мирні
пасажири метро та театрів - і тисячі людей гинуть
тільки тому, що якимось безумцям цього
захотілося?!
Чому знову про Голокост? А ось саме тому:
печі Освенцима і два підірваних близнюка-
хмарочоса - це все страшні звершення самозваних
вершителів людських доль, тих, чиї душі отруєні
ненавистю до чужого, несхожого.
7. Ми ж звертаємося до тих, хто творить,
та буде творити а не руйнує, хто творить, а не
трощить. Любити своє - зовсім не означає
ненавидіти чуже. Це давно відома істина, але
про неї здається незайвим нагадати, про неї
потрібно говорити. Адже все починається з
мовчання, з такого зручного, комфортного.
«Нас не чіпай, ми не чіпатимемо ...»- і т.д.
8. Голокост - це вселюдська трагедія. Ми не хочемо
кричати, але ми не маємо права мовчати. Ми ніколи не
повинні дозволяти, щоб принижували нашу гідність,
прикриваючись якими б то не було расовими або
національними та релігійними міркуваннями. Бо, «Ніколи не
буває геноциду проти одного народу. Геноцид завжди проти
всіх». (М. Я. Гефтер).
Ось чому саме зараз, на початку XXI ст., Коли світ гуде
від потрясінь - революції, національні вибухи, релігійна
нетерпимість, війни - ми зобов'язані говорити про Голокост,
що знищив 6 млн. людей. Не для того, щоб культивувати
ненависть до вбивць. З ненависті нічого доброго не виростає.
Мова не тільки про руйнівне зло, але й про добро, яке все-
таки повинно перемагати.
10. Інститут Ізраїлю Яд ва-Шем встановив 22765
рятівників, яким присвоєно почесне звання
«Праведник світу». На частку Польщі доводиться
найбільше праведників миру - 6135 чоловік, в
Голландії їх 4947, у Франції 2991 праведник світу. З
колишніх республік СРСР найбільше число
праведників припадає на Україну - 2246. Є серед
«праведників світу» і дипломати, і цивільні
чиновники, і прості люди.
11. Алея на честь праведників
народів світу в Єрусалимі
Ізраїль присвоює им'я Праведник світу кожній
людині на земній кулі, яка врятувала життя
хоча б одній людині єврейської
національності.
На честь кожного праведника на цій аллеї
посаджені дерева
12. Серед найбільш відомих - Арістідес Соуса Мендес
(Aristides Sousa Mendes, Португалія), Семпо (Тіуне) Сугіхара
(Японія) і Пауль Грунінгер (Paul Gruninger, Швейцарія), що
ризикували своєю кар'єрою заради порятунку євреїв.
Співробітник іранського посольства в Парижі Абдул-
Хусейн Садрі також рятував євреїв в окупованому нацистами
Парижі, видавши їм близько трьох тисяч іранських віз. Лише
в 2006 році стало широко відоме ім'я сальвадорського
дипломата - полковника Хосе Артуро Кастельянос, який
видав близько 40 тисяч фальшивих документів про
Сальвадорське громадянство європейським євреям (в
основному з Угорщини), що дозволило врятувати більше 25
тисяч чоловік. Про нього у США знятий документальний
фільм «Скляний будинок» режисером Бредом Марлоу.
13. За цими цифрами стоять конкретні імена
і люди, що ризикували своїми життями. Ось
кілька прикладів-документів, які будуть
опубліковані в 2011-2012 рр.. Центром та
Фондом «Голокост» у збірнику, присвяченому
Праведникам народів світу.
14. Оскар Шиндлер
Через десятиліття він
знайшов широку
популярність і вдячне
визнання як людина, яка в
роки Другої світової війни
врятувала від неминучої
загибелі в гітлерівських
концтаборах 1200 євреїв,
надавши їм роботу на
підприємствах, які йому
належали у Польщі та Чехії.
15. Хіуне Сугіхара був удостоєний звання Праведників
світу в 1984 році
З 2139 чоловік, які
отримали візи з фашистської
Прибалтики до Японії в 1940-х
роках в живими добралося 2132
людини. І це - тільки голови
сімей. З урахуванням членів
сімей і утриманців Сугіхара
врятував від вірної загибелі від 6
до 10 тисяч чоловік. У числі
врятованих японським
дипломатом євреїв, було близько
500 учнів і равинів однієї з
найстаріших Йешив Польщі -
«Мірер Йешива».
16. Irena Sendler (Ірена Сандлер)
Як працівник Варшавської громадської
служби Ірена мала перепустку до гетто, де
начебто піклувалася санітарно-гігієнічним
станом. Справа втім, що німецька адміністрація
була занепокоєна, що хвороба може швидко
розповсюдитися за межі гетто. У гетто Ірена
носила Зірку Давида на знак солідарності із
євреями, а також щоб не вирізнятися серед
геттівскої громади. Маючи вільний в'їзд до
гетто, вона із своїми співробітниками вивозила
єврейских дітей, у тому числі немовлят,
переважно сиріт.
Дані про дітей Ірена нотувала і зберігала у
склянці, яку закопувала на дворі. Після
закінчення війни їй вдалося ідентифікувати
багатьох дітей, але у більшості з них батьків
було страчено.
Всього, Ірена Сендлер врятувала приблизно
2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із
Варшавського гетто. Врятованих дітей вона
розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і
в католицьких черниць.
За свою діяльність Ірена була
заарештована у 1943 році гестапо,
катована і засуджена до страти. На
щастя її вдалося врятувати давши
хабаря німецьким конвоїрам. Впродовж
усієї війни Ірена Сендлерова
продовжувала працювати у підпіллі та
рятувати єврейских дітей.
17. Януш Корчак – останній похід
Останні місяці свого життя провів у варшавському
ґетто. Неверлі (згодом біограф Корчака) намагався знайти
для нього фальшиві «арійські» документи, але лікар
відмовився залишити ґетто.
Уранці 6 серпня 1942 територію Малого ґетто оточили
підрозділи СС та литовські поліцаї. Під час так званої
«великої акції» (головного етапу знищення німцями
мешканців Варшавського ґетто) Корчак вкотре відмовився
під пропозиції порятунку, бо не хотів залишати дітей і
працівників «Дому Сиріт». У день депортації з ґетто
Корчак повів своїх вихованців на Умшляґпляц, звідки
вирушали ешелони у табори смерті. У цьому поході брало
участь близько 200 дітей і кілька десятків вихователів,
зокрема Стефанія Вільчинська.
Януш Корчак загинув разом із своїми вихованцями у
гітлерівському таборі смерті у Треблінці.
18. … Нет платы за добро. За верность нет наград.
И небольшая честь – отдать чужим излишки.
Лишь в самый страшный день увидишь, кто твой
брат,
Об искренней любви узнав не понаслышке.
И снова я ищу – и нахожу ответ:
Суметь бы стать таким не на словах, на деле!
Ведь, чтобы выжил я, чтоб видел солнца свет, —
Они презрели смерть и ей в глаза глядели.
За смелость в черный час, за высший ваш талант —
За жар души – поклон вам, искренние братья.
О ты, что не даешь пасть небу, как Атлант, —
О Праведник! Тебе хочу хвалу воздать я!
Хаім Хефер
19. Не оцінюйте людей, а цініть!
Пам’ятайте про це завжди. Кожен день ми пишемо історію своїми
справами й вчинками. Якою вона буде, якою буде наша країна, як
назвуть 21 ст., в якому ми живемо, залежить тільки від нас.
20. Прагніть бути толерантними!
Для цього намагайтеся дотримуватись таких рекомендацій та побажань:
• будьте готові до того, що всі люди різні – не кращі й не гірші, а
просто різні;
• навчіться сприймати людей такими, якими вони є, не
намагайтесь змінити в них те, що нам не подобається;
• цінуйте в кожній людині особистість і поважайте її думки,
почуття, переконання, незалежно від того, чи збігаються вони з вашими;
• зберігайте «своє обличчя», знайдіть себе і за будь-яких обставин
залишайтеся самим собою.
