2. Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, –
говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів.
Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали
криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову
дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу І Т. Шевченко.
Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він
поливав, доглядав її і виросла вона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і
добра душа Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.
Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України
садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну
вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна
допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша
"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі;
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
3. Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла
біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі
білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.
З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили
колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них
розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з
них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини
і назвали калиною.
Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба
та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності
та чоловічої сили і міцності.
4. Вишня за віруваннями українців – дерево взаємної любові, весни, краси,
мужності. В українському фольклорі вишня символізує красу убогої дівчини,
її молодість. З вишневих гілок українські предки варили ритуальний напій,
який неодмінно вживали на Новий рік, Зелені Свята, Купала.
Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері;
дівчини-нареченої.
5. Любисток в Україні є символом кохання. Це зілля, яким можна причарувати
когось.Через це в народі називають його любчик, люби мене, приворотне зілля.
Багаторічна ароматична трав’яниста рослина, корені і листя якої використовуються в
народній медицині, а також настій цієї рослини; оберіг хати, обійстя, ланів, садів,
криниць, річок, сіножатей, гаїв, дібров, символ любові, злагоди, «чар-зілля» на любов;
святили на Маковія; як ароматична рослина використовувалася при купанні дітей,
особливо хлопчиків; за повір’ям, «купати в любистку — будуть дівчата любити» («Чи
в любистку ти купався, що так мені сподобався»); народний символ кохання, бо
вірили, що рослина приворотна: «Чи ти мене, моя мамо, в любистку не купала, що ти
мені, моя мамо, долі не вгадала?»; дівчата намагалися напоїти хлопців любистком
(наприклад додати його до молока), щоб привернути їхню любов; викрадали любисток
із тих городів, де живе щасливе подружжя;
6. МАЛЬВА – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати.
Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.
Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в
ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної
спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля
мила, де мати родила!
7. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком
прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у
віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.
8. Мак.У кожній маківці понад 30 000 насінин. Тому мак символізує щедре відтворення
життя. Він постійний атрибут богині шлюбу і родючості. На Україні здавна існував
оригінальний звичай:щоб паралізувати дію відьми – обсипали маком певні місця. Мак
повинен бути дикий – самосій і освячений на св. Маковія - 14 серпня. Якщо таким маком
обсипати дім, то можна бути спокійним – це захистить від усіляких відьомських хитрих
підступів.
Люди вірили, якщо нема довго дощу, то треба взяти освяченого на Маковія маку, піти
десь у поле до кринички і посипати – то буде дрібний дощ. А як сипнути в криницю разом
жменю – то буде злива. Вважають, що мак завжди щедро росте на полях битв. Народ
стверджує: “ Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із землі і,
перетворившись на криваві квіти маку, просить нас молитися за упокій їхніх грішних
душ”. Звідси, мабуть, походить спосіб залякування дітей: не ходити на макові поля,
оскільки ці квіти висмоктують кров.
9. ВАСИЛЬКИ або ВОЛОШКИ - символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і
святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда,
походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле
і залоскотали - і він перетворився у квітку, названу його іменем.
Вважається, що васильки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої
долі та всіляких напастей - витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах,
освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з васильків, сплетені на Зелені свята,
протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для молодих:
пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з васильків окроплюють
галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата
вмиваються - і їх краса стає недоступною злим чарам.
В окремих регіонах України васильки називають волошками, що зовсім не змінює
символіки цієї квітки.
10. Чорнобривці – з давніх-давен прикрашали сільські подвір’я і так органічно
ввійшли в сільський колорит, що їх стали вважати символом України. Вони
згадані в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях, казках,
бувальщинах та вишиванках. На сьогоднішній день вони є головною
прикрасою не лише сільської місцевості, але й міської, тому що дають яскраві,
соковиті кольори протягом літа і осені.
11. РОМАШКА - символ традиційного душевного, інтимного вибору за принципом
«любить - не любить». І цьому вибору довіряється вже яке покоління закоханих!
Ромашці довіряють, як довіряють Сонцю. Бо в неї є дуже важливий сонячний
елемент - золота серцевина...
Ще її називають рум'янком або рум'янцем. Вже наші предки використовували її в
лікувальних та профілактичних цілях - при малярії та жовтянці; у вигляді купелі
(при купанні немовляти), як засіб для покращення зору та слуху, і навіть як оберіг
проти чарів.
12. Соняшник - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не
найсильніший серед квітів, що знайшов своє місце під Сонцем, бо постійно
орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож
Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи
досягнень.
Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову,
так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для
соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і
найвища цінність.
13. Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання -
Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші
домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека
мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.
Лелека є символом птаха, що за старовинними переказами в давній Україні-Русі
символізувала Матір Славу - жіночий образ Святого Духа - покровительки
України-Русі
До речі, символом Олімпійської збірної України теж є лелека.
14. ЗОЗУЛЯ - символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань
нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе
заміжжя. Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево
- бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься - то чекай доброго врожаю.
Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в'є - бо
ні з ким в цьому гнізді сім'ю заводити. Сказано, вдова... А вдова вона, нібито, злочинна:
вбила свого чоловіка, а тому не може знайти пари, поневіряється одна.
«Кує» зозуля тільки навесні - від Благовіщення до Івана Купала - а як виб'ється ячмінний
колос, перестає...
Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий
рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі
від цього райського острова - у неї...
15. Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на
наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на
Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і
збирали пісні всіх народів для індійського царя.
Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі
люди і той час були в полі і село було німе.
– Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані
музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому.
То тут, то там чулися пісні.
Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут
соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали
своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися
солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Але
все те було вже знайоме цареві, і він сердився. Аж ось під вікнами
заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще
не чув - і велів тому солов'ю співати день і ніч ...
Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати
наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію.
Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження
вони чули найкращі у світі пісні.
Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про
пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень
нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.
16. Символом матері є ластівка. Народознавець Г. Маковей пише, що на Петра і
Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий
вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту вітали матір. До
християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці - покровительки матері -
породілі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати
зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти
клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі
зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо
двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина. З ластівкою
пов'язано багато прикмет, повір’їв.