Конституція Французької Республіки
0 likes9,369 views
Брошура містить Конституцію Французької Республіки 1958 р. у перекладі на українську мову Владимира Шаповала та його вступну статтю. Брошура адресована всім, хто цікавиться питаннями конституціоналізму
Конституція Французької Республіки
- 1. КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (з передмовою Володимира Шаповала) www.pravo.org.ua Центр політико-правових реформ — громадський аналітичний центр, заснований у 1996 році. Місією ЦППР є сприяння проведен- ню реформ у політико-правовій сфері задля утвердження в Україні демократії, верховенства права та належного урядування. Основними напрямками діяльності Центру є конституціоналізм, публічна адміністрація, судівництво, кримінальна юстиція. Питан- ня захисту прав людини, протидії корупції та європейської інтегра- ції є наскрізними для усіх напрямків діяльності. Видання надруковано в межах проекту ЄС «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних ре- форм і якості державної влади». Думки, висловлені у вступній статті, жодною мірою не відображають офіційної позиції Європей- ського Союзу.
- 2. В. М. Шаповал КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Київ – 2018
- 3. Рекомендовано до друку правлінням Центру політико-правових реформ Конституція Французької Республіки (з передмовою Володимира Шаповала) / В.М. Шаповал – К.: Москаленко О.М., 2018. – 56 с. Брошура містить Конституцію Французької Республіки 1958 р. у перекладі на україн ську мову Владимира Шаповала та його вступну статтю. Брошура адресована всім, хто цікавиться питаннями конституціоналізму. ISBN 978-966-2214-13-0 © В. М. Шаповал, 2018 © Центр політико-правових реформ, 2018
- 4. 3 Конституційна історія Франції є чи не найбагат шою на події порівняно з іншими європейськими країнами. Саме в цій країні в XVI ст. у зв’язку з праг неннями обмежити абсолютну владу короля уперше почали вживати термін «основний закон» («основні закони»), хоча про конституцію як акт з юридичними якостями основного закону, тобто як акт найвищої сили, тоді не йшлося. В інтелектуальному середовищі саме Франції у XVIII ст. на ґрунті здобутків європейської політико- правової думки були сформульовані ідеї народного суверенітету і розподілу влад, а також багато інших, сенсуально сполуче них з ними ідей, що в наші дні сукупно становлять основи теорії світового конституціоналізму. Серед таких ідей особливе місце належить теорії установчої влади. Першими відповідні тези сформулювали окремі представники школи природного права, але вигляду завершеної теорії вони набули завдяки Е. Сійєсу – активному учаснику політичних процесів у Франції кінця XVIII - початку XIX ст. Згідно з цією теорією конституція як основний закон є актом установчої, первинної за характером влади, що належить безпосе редньо народу. Одночасно конституція трактується як, по суті, інструмент встановлення фактично похідних від установчої влади і тому вторинних влад – законодавчої, виконавчої та судової. Відповідно до теорії установчої влади юридична природа конституції як основного закону і природа так званих формальних законів принципово різняться: якщо конституція – це акт установчої влади, з чого виводиться її найвища сила, то формальні закони визначаються актами законодавчої влади або, вужче, актами органу законодавчої влади, чим пояснюється їх субординованість, насамперед за силою, конституції. Прикметно, що поняття формального закону як акта, прийнятого «народним представ ництвом» (парламентом) і підписаного королем (главою держави), уперше було запроваджене у кінці XVIII ст. також саме у Франції. Визначну роль у царині світового конституціоналізму відіграла французька Декларація прав людини і громадянина 1789р., в основу якої покладені ідеї невідчужуваних природних прав, а також свободи і рівності (рівноправності) індивідів. Цей акт був першим в Європі норма ПЕРЕДМОВА
- 5. 4 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ тивним каталогом прав і свобод, які мають характер суб’єктивних прав і відповідно зобов’язують владу. Декларація і сьогодні має суттєве регуля тивне значення: у преамбулі чинної Конституції Франції встановлено, що «французький народ урочисто заявляє про прибічність правам людини і принципам національного суверенітету, які були визначені в Декларації 1789 року». В юридичній практиці Франції положення Декларації за юри дичними властивостями не відрізняють від положень власне Конституції. Крім того, частина її формулювань запозичена авторами міжнародних документів з прав людини, вони так або інакше відтворені в основних законах, прийнятих у різних країнах світу. Декларація прав людини і громадянина була згодом включена до струк тури Конституції Франції 1791р., яка разом з прийнятим того самого року у Польщі Законом про управління були першими в Європі конституціями з юридичною якістю основного закону. Після Конституції 1791р. і до наших днів у Франції було прийнято або видано, за оцінками різних французь ких авторів, ще від чотирнадцяти до шістнадцяти конституцій чи актів конституційної значущості, і у більшості з них є запозичення з тексту Декларації або прямі посилання на неї. Прикметно, що у процесі державно-правового розвитку Франції були застосовані практично усі відомі способи прийняття так званих народ них конституцій, тобто таких, що прийняті обраним народом представ ницьким органом (установчими зборами, парламентом) або прийняті чи затверджені народом на референдумі. В 1814р. тут була видана Конституційна хартія, яка вважається першою у світі октроїруваною (дарованою) монархом конституцією, і яка у першій половині XIX ст. послугувала за взірець для частини інших європейських країн. До того ж у хартії уперше в практиці світового конституціоналізму було вжито термін «глава держави». Конституційній історії Франції відомі різні форми конституції (основ ного закону). Майже усі конституції цієї держави і акти конституційної значущості були систематизованими основними законами, тобто єдиними нормативними актами найвищої сили. Як відомо, така форма конституції домінує у практиці світового конституціоналізму. Разом з тим іншу форму мала Конституція Франції 1875р. – сукупність трьох актів найвищої сили. Ця форма конституції характеризується як несистематизований основний закон. У наші дні вона прийнята в таких країнах, як Австрія, Канада і Швеція. З Конституцією 1875р. було пов’язане й запровадження форми органічного закону. Відповідні офіційні назви мали прийняті того самого року за звичайною законодавчою процедурою виборчі закони, за якими
- 6. 5 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ не визнавалася порівняно вища сила. Органічність цих законів убачалася в тому, що вони мали забезпечувати організацію державних інститутів, установлених Конституцією. З початку революції ХVІІІ ст. у Франції неодноразово встановлюва лися, змінювалися або ліквідовувалися різні режими, що, як правило, означало прийняття або видання нових конституцій або актів конституцій ної значущості. Як результат, відбувалася кардинальна зміна чи коригу вання прийнятої форми державного правління. Так, на початку ХІХ ст. на заміну республіканській формі правління в таких її історичних версіях, як директорія і консульство, прийшла монархічна форма (за термінологією французьких авторів – Перша імперія). Згодом відбулися зміни і в рамках самої монархічної форми: Першу імперію заступила так звана реставро вана монархія з династією, що правила до революції XVIII ст. Але в обох цих випадках відповідна форма була вже не абсолютною феодальною, а обмеженою, конституційною монархією. Зміни форми державного правління мали місце і у подальшому. Після революції 1848р. почався період Другої республіки, протягом якого було прийнято дві конституції, які уперше на європейському континенті запро вадили інститут президента держави, що обирався на загальних виборах. Але на відміну від США, де президенту конституційно належить вико навча влада, за змістом конституцій 1848р. і 1851р. президент взагалі домінував у сфері владарювання. Якщо спочатку строк, на який обирали президента, був визначений у чотири роки, то згодом його збільшили до десяти. Другу республіку за чотири роки заступила Друга імперія. В короткий період між Другою імперією і Третьою республікою мав місце досвід диктатури пролетаріату у формі паризької комуни. Найбільш довготривалим виявився період Третьої республіки, яка існувала з 70-х років XIX ст. до Другої світової війни. Прийнята на початку цього періоду Конституція 1875р. запровадила нову для тогочас ного світового конституціоналізму форму державного правління – пар ламентську республіку, яка значною мірою копіювала парламентську монархію, що на той час еволюційним шляхом склалася у Великобританії. Майже відразу після закінчення Другої світової війни почався період Четвертої республіки, ознаменований прийняттям Конституції Фран ції 1946р. Ця Конституція зберігала парламентсько-республіканську форму державного правління. Зокрема, президент обирався на спіль ному засіданні палат парламенту, а уряд був визначений політично відповідальним виключно перед нижньою палатою. Проте за умов неод норазового обрання до парламенту представників від значної кількості
- 7. 6 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ політичних партій, відсутності стійкої парламентської більшості і по суті перманентної внутріполітичної «турбулентності» нерідко виникали урядові кризи. Усе це супроводжувалося перманентними спробами кори гувати конституційний лад: у період 1946–1958р.р. у парламент було вне сено майже сто пропозицій про внесення змін до основного закону. У 1958р. ситуація значно ускладнилася у зв’язку з гострим внутріпо літичним конфліктом з приводу перспектив воєнних дій, що вже кілька років перед тим відбувалися в колоніальному Алжирі. За таких обста вин на початку червня того самого року був прийнятий спеціальний кон ституційний закон, згідно з яким уряду, щойно очоленому Ш.деГоллем, надавалося право схвалити проект нової Конституції з наступним його винесенням на референдум. І хоча в цьому законі визначався не тільки порядок підготовки, розгляду і прийняття Конституції, а й принципи, що мали бути покладені в основу її змісту, парламент тим самим фактично відсторонився від здійснення належних йому відповідних повноважень. Проект нової Конституції розробила група експертів на чолі з міні стром юстиції, якого відносили до близького оточення Ш.деГолля. За деякими свідченнями, положення проекту стосовно статусу президента обговорювалися і були загалом сформульовані на зустрічах глави уряду і міністра юстиції. Тому Ш.деГолля нерідко визнають реальним автором Конституції Франції 1958р., а встановлений відповідно до неї порядок організації і функціонування держави характеризують як «голлістський режим», або як «режим особистої влади» президента. Така оцінка зумов лена й тим, що ще 1946р. у згодом визнаній історичною промові у м. Байє Ш.деГолль окреслив порядок організації і здійснення влади, вбачаючи за необхідне визнати за президентом роль арбітра «у випадках політичних розбіжностей» і гаранта «національної незалежності». Розроблений групою експертів проект Конституції був обговорений на міжміністерському рівні і після чого переданий до консультативного конституційного комітету, який розглянув його і запропонував певні поправки. До складу цього комітету входили члени, призначені урядом і визначені палатами парламенту з власного складу. Надалі проект розгля дався урядом, який частково погодився з поправками, і найвищим орга ном адміністративної юрисдикції, що здійснив його правову експертизу. На початку вересня 1958р. уряд схвалив текст проекту і виніс його на референдум. Чинна Конституція Франції була прийнята на референдумі 28 вересня, з чим розпочався період П’ятої республіки. На сьогодні до Конституції 1958р. сімнадцять разів вносилися зміни. Серед них виділяються ті, що відбулися у 1962р. і стосувалися виборів
- 8. 7 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Президента. За оцінками багатьох французьких юристів застосований у цьому випадку порядок внесення змін не відповідав самій Конституції, адже проект відповідного акта за рішенням Президента був прямо вине сений на референдум. При цьому Президент послався на частину першу ст.11 Конституції 1958р., згідно з якою на референдум може бути винесе ний «будь-який законопроект стосовно організації публічних влад». Важливе значення мали зміни до Конституції 1958р., що були внесені 1992р. і засвідчили процес європейської інтеграції, передбачивши, зокрема, передачу частини «суверенних прав» так званим наднаціональним організаціям. За результатами цих змін конституційний текст доповнили новим розділом, актуальна назва якого «Про Європейський Союз». Значними можна вважати зміни від 1995р., які стосувалися предмета і порядку проведення референдуму, а також діяльності парламенту і статусу його членів. Знаковим було зменшення у 2000р. строку, на який обирають Президента, з установлених, починаючи з останньої чверті XIX ст., семи років до п’яти. У 2005р. до преамбули Конституції 1958р. було включене положення стосовно «прав і обов’язків, визначених Хартією про довкілля», що означало закріплення на національному рівні права людини на безпечне довкілля та інших екологічних прав. Через два роки після цього Конституція 1958р. була доповнена майже революційною з огляду на національну історичну традицію статтею, згідно з якою «ніхто не може бути присуджений до смертної кари». Однак найбільше число статей було змінене і доповнене у 2008р., коли відбулася комплексна ревізія Конституції 1958р. Відповідні зміни стосува лися більшості її розділів, хоча значна частина цих змін мала відношення до статусу різних адміністративно-територіальних одиниць, а також до організації і повноважень утворюваних в їх межах органів. Вагомими були й тодішні зміни, якими визначалися права парла ментських фракцій, і останні конституювалися фактично як органи палат Парламенту. Одночасно до конституційного тексту був доданий розділ про Захисника прав, а також зроблені уточнення щодо участі Франції в Європейському Союзі і визначені умови ратифікації Лісабонського договору 2007р. – базової угоди щодо принципів функціонування ЄС, покликаної замінити так звану європейську конституцію, ідею якої не змогли реалізувати. Тоді ж встановили, що одна й та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Конституція 1958р., на відміну від більшості інших основних законів, не містить окремого розділу, присвяченого правам і свободам, хоча в її преамбулі проголошено «прибічність правам людини…, які були визна
- 9. 8 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ чені в Декларації 1789 року, підтверджені і доповнені у преамбулі Кон ституції 1946 року, а також правам і обов’язкам, визначеним у Хартії про довкілля 2004 року». Разом з тим в окремих статтях сформульовані прин ципи, які мають основоположне значення у визначенні правового статусу індивіда. За приклад слугують положення ст.1 Конституції 1958р., згідно з якими держава «забезпечує рівність перед законом усіх громадян», і положення ст.66 про те, що «ніхто не може бути свавільно позбавлений свободи». Однією з характерних особливостей Конституції 1958р. є те, що вона зафіксувала державне гасло (девіз) – коротке словесне формулювання, яке виражає певні ідеї, визнані суспільними цінностями. Сучасна прак тика встановлення державного гасла була започаткована саме у Франції у період революції XVIII ст. І сьогодні в ст.2 Конституції встановлено, що девізом республіки є «Свобода, Рівність, Братерство». В цій статті задекларовано також принцип республіки з традиційним для раніше при йнятих у країні основних законів формулюванням – «правління народу, здійснюване народом для народу». Таке формулювання відображає загаль ний сенс принципу народного суверенітету. Про суверенітет народу прямо йдеться у ст.3 Конституції 1958р.: «Національний суверенітет належить народу, який реалізує його через своїх представників і через референдум». Як відомо, ідея народного суверенітету набула завершеності у XVII-XVIII ст., коли в Європі розпочався або поглибився процес формування національних держав. У зв’язку з цим народний суверенітет визначали як національний суверенітет. Практично одночасно визнали феномен політичної нації, відмінної від нації як етнічної спільноти і по суті тотожної народу як сукупності усіх громадян або як сукупності усіх виборців. У сучасному трактуванні народний суверенітет – це суверенітет саме політичної нації. За змістом Конституції 1958р. уперше в практиці світового конститу ціоналізму було запроваджено форму державного правління, що в науці визначається як змішана республіканська, або, за оцінкою французького юриста і політолога М. Дюверже, напівпрезидентська республіка. До головних ознак цієї форми правління, яка сполучає риси парламентської і президентської республік, віднесені, по-перше, дуалізм або дихотомія виконавчої влади, що на практиці означає розподіл повноважень у відповідній сфері між урядом на чолі з його главою і президентом за умов політичної відповідальності уряду виключно перед парламентом
- 10. 9 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ і, по-друге, конституційне визначення президента як арбітра або (та) гаранта у визначених основним законом сферах державного життя. Значна частина статей Конституції 1958р. присвячена визначенню статусів ключових ланок державного механізму. Так, в її ст.5 встановлено, що «Президент Республіки доглядає за додержанням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад, а також наступництво держави…, є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності і додержання міжнародних договорів», а у ст.64 зафіксовано, що Президент є «гарантом незалежності судової влади». Концепцію президентського арбітражу запропонували ще у період формування Третьої республіки, пов’язуючи її з неприпустимістю виз нання за президентом ролі лідера парламентської більшості і керівника уряду. Тогочасні ідеї щодо президентського арбітражу були укорінені в концепції королівської влади, запропонованій Б.Констаном на початку XIX ст. Цей автор виділяв королівську владу як лише формальну складову виконавчої влади і визнавав її за «посередницьку» і «нейтральну», покли кану забезпечувати «єдність і узгодженість» функціонування державної влади в цілому, Відповідній концепції кореспондували таку форму дер жавного правління, як парламентську монархію. Коментуючи цитовані положення ст.5 Конституції 1958 р., одні сучасні французькі автори стверджують, що за їх змістом йдеться про політичний арбітраж, і Президент за згодою Парламенту і Уряду на чолі з Прем’єр- міністром повинен або може вирішувати спори між ними, не втручаючись у здійснення їх повноважень. Для здійснення такого арбітражу Президент, зокрема, уповноважений призначати референдум за пропозицією Уряду або за спільною пропозицією обох палат Парламенту. При цьому він повинен діяти у виняткових і екстрених випадках, якщо виникає гостра кризова ситуація. Інші автори вбачають за змістом відповідних поло жень юридичний за характером президентський арбітраж і сприймають цей зміст як такий, що передбачає вирішальну роль Президента у сфері державного владарювання. Деякі навіть характеризують Президента як «вождя держави» або «національного гіда». Характерно, що положення про президента як арбітра або, частіше, як гаранта містяться в ряді новітніх основних законах, прийнятих в інших країнах, причому з різними формами державного правління. Іноді глава держави конституційно визначений арбітром або гарантом навіть у парламентських монархіях (наприклад, в Іспанії). Очевидно, що в різних країнах, залежно від форми правління, конституційні положення,
- 11. 10 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ які містять такі визначення глави держави, можуть різнитися за своїм суспільно-політичним призначенням і за наслідками їх правореалізації. Положення про президента як арбітра або як гаранта нерідко слугують за обґрунтування тези про передбачувані, або приховані, повноваження президента. Звідси спроби визнати і по суті довільно сформулювати такі повноваження президента, що прямо не зафіксовані в конституції або законах, але нібито випливають з відповідних положень. Такий підхід може означати можливість визнання за президентом фактично абсолютної влади. Це не відповідає призначенню конституції, яка покликана обмежу вати владу, гарантуючи права і свободи та максимально чітко окреслюючи компетенцію ключових ланок державного механізму. Згідно з Конституцією 1958р. Президент обирається шляхом загаль них і прямих виборів строком на п’ять років. Такий порядок виборів був запроваджений за результатами відповідних змін, внесених у 1962р. (про їх юридичну проблемність йшлося вище). Попередньо вибори Президента мали непрямий і складний характер. У Конституції 1958р. і в законах віковий ценз для кандидатів у Президенти не визначено, що є нехарак терним для практики світового конституціоналізму. Тому французькі автори дискутують з приводу того, чи є цей ценз таким, як для кандидатів у депутати нижньої палати, або таким, як для кандидатів у члени верхньої палати Парламенту. Як зазначалося, одна й та сама особа не може бути Президентом два строки підряд. Конституція 1958р. забезпечила Президенту статус значущого глави держави і наділила його суттєвими повноваженнями у сфері виконавчої влади, частину з яких він здійснює на власний розсуд і без контрасиг нування (скріплення) його відповідних актів Прем’єр-міністром та, за необхідності, міністром чи міністрами. Як свідчить політична історія сучасної Франції, владні можливості і власний розсуд Президента зале жать від ступеня його підтримки у Парламенті (від наявності так званої президентської більшості) і від суспільного авторитету особи, що обіймає посаду Президента. При цьому в реалізації деяких повноважень Прези дента його розсуд зумовлений об’єктивними обставинами. Зокрема, він формально на власний розсуд і без контрасигнування уповноважений призначати Прем’єр-міністра, але вимушений враховувати розстановку партійно-політичних сил у нижній палаті Парламенту, перед якою Уряд несе політичну відповідальність. Згідно з Конституцією 1958р. Президент на пропозицію Прем’єр- міністра призначає інших членів Уряду і припиняє їх повноваження, тобто відставляє (звільняє) з посади. За умов головування Президента в
- 12. 11 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Уряді останній має назву Ради міністрів. Президент підписує прийняті Радою міністрів нормативні акти. Він призначає на цивільні і військові посади на державній службі, є головнокомандувачем збройними силами, головує у спеціальних органах – вищих радах і комітетах національної оборони. Президент уповноважений вести переговори щодо укладання міжнародних договорів і ратифікувати їх. Але в усіх цих випадках акти Президента потребують контрасигнування з боку Прем’єр-міністра і, в разі необхідності, відповідального міністра чи міністрів. З іншого боку, практично відразу після прийняття Конституції 1958 р. деякі її положення були інтерпретовані таким чином, що це призвело до розширення владних можливостей Президента. Наприклад, за духом і буквою основного закону відповідальність за національну оборону і зовнішню політику віднесена до функцій Прем’єр-міністра і Уряду в цілому, але на практиці відповідну функцію перебрав на себе тогочасний Президент Ш.деГолль, який спирався на парламентську більшість, сфор мовану фактично очолюваною ним політичною партією. Згідно з Конституцією 1958 р. на пропозицію Уряду, сформульовану під час сесії Парламенту, або на спільну пропозицію палат Президент може винести на референдум законопроект з певних питань. Проте конституційні формулювання стосовно цих питань є надміру загальними, що не виключає можливість винесення на референдум по суті будь-якого законопроекту. Досвід референдуму 1962р., про який йшлося, засвідчив таку можливість. Важливим є те, що акт Президента про призначення референдуму не потребує контрасигнування. Відповідно до ст.10 Конституції 1958р. до здійснення промульгації, тобто підписання і офіційного опублікування, закону Президент може «вимагати від Парламенту нового обговорення закону або його окремих статей», що означає наділення його правом вето. При цьому застосування вето щодо закону про державний бюджет не передбачене. Однак, на відміну від інших країн зі змішаною республіканською формою держав ного правління, для подолання вето достатньо не кваліфікованої, а простої більшості голосів у палатах Парламенту, тобто більшості, на основі якої закон спочатку був прийнятий. Після консультацій з Прем’єр-міністром і головами палат Президент може розпустити нижню палату. У випадках застосування вето і розпуску нижньої палати Парламенту відповідні акти Президента також не потребують контрасигнування. Серед повноважень Президента виділяється його право вживати «заходи» якщо згідно зі ст.16 Конституції 1958р. «інститутам Республіки, незалежності держави, цілісності її території загрожуватиме серйозна і
- 13. 12 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ безпосередня небезпека і нормальне функціонування конституційних публічних влад буде припинене». Для прийняття відповідного рішення Президенту достатньо провести офіційні консультації з Прем’єр- міністром, головами палат Парламенту та Конституційною радою, при чому акт щодо такого рішення не потребує контрасигнування. Згідно зі ст.20 Конституції 1958р. «Уряд визначає і проводить політику нації. Він розпоряджається цивільною адміністрацією і збройними силами». Враховуючи зміст конституційно встановленого статусу Пре зидента, ці положення не видаються такими, що мають абсолютне зна чення. Можливості їх реалізації значною мірою залежать від розстановки сил у Парламенті (передусім в його нижній палаті) і від міри політичної підтримки, що Президент має у середовищі конкретного скликання Пар ламенту. У ст.21 Конституції 1958 р. передбачено, що «Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він відповідальний за національну оборону…, здійснює регламентарну владу (наділений повноваженнями видавати підзаконні акти – В. Ш.) і призначає на цивільні та військові посади». Але і в цьому випадку владні можливості Прем’єр-міністра зумовлені наявністю або відсутністю у Парламенті «пропрезидентської» більшості. Тим самим трактування і реалізація відповідних положень основного закону зумовлені партійно-політичним балансом, що складається за результа тами президентських і парламентських виборів. У період президентства Ш.деГолля цитовані положення ст.21 трактували так: Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду, але не самим Урядом, яким керує Президент. Відповідно до Конституції 1958р. повноваження члена Уряду несумісні, зокрема, з мандатом члена Парламенту. Уряд несе колективну політичну відповідальність перед Парламентом: Національні Збори можуть виразити йому недовіру шляхом прийняття резолюції осуду. Згідно з Конституцією 1958 р. Парламент складається з Національних зборів (нижня палата) і Сенату (верхня палата). Депутати Національних зборів обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на п’ять років. Сенатори обираються виборчими колегіями, утворюваними в межах кожного з департаментів. До складу кожної з таких колегій входять депутати Національних зборів і регіональні радники (члени представ ницького органу влади, сформованого у регіоні, до якого територіально віднесений відповідний департамент), обрані в межах департаменту, генеральні радники (члени представницького органу влади, сформо ваного у конкретному департаменті) і делегати від представницьких органів самоврядування, сформованих у комунах – нижчих ланках
- 14. 13 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ адміністративно-територіального устрою. Останні становлять переважну більшість членів виборчих колегій. Строк повноважень Сенату – шість років, але кожні три роки переобирається половина його складу. До 2003р. цей строк визначався у дев’ять років з оновленням складу палати на тре тину кожних три роки. Головною функцією Парламенту об’єктивно є законотворення. В Конституції 1958р. порядок законотворення регламентовано досить детально: йому присвячена більшість статей, включених до розділу, що має назву «Про відносини між Парламентом і Урядом». Суб’єктами права законодавчої ініціативи визнано Прем’єр-міністра і членів Парла менту. Але якщо законодавчі ініціативи глави Уряду визначені як зако нопроекти, то члени Парламенту уповноважені ініціювати законодавчі пропозиції. Відповідно до регламентів палат Парламенту у процесі роз гляду і ухвалення перші мають пріоритет перед другими. Тим самим Уряд в особі Прем’єр-міністра виступає головним ініціатором і, через парла ментську більшість, на яку він спирається і яку фактично репрезентує, організатором законотворення. Як відомо, у більшості конституцій сферу законодавчого регулювання не визначено. Це може трактуватися так, що парламент здатний при ймати закони стосовно усіх можливих об’єктів правового регулювання. На практиці законодавчим регулюванням охоплюються здебільшого лише загальні питання вагомого суспільного значення, хоча ступінь їх загальності і рівень значущості визначається у кожній країні залежно передусім від традицій законотворення. До відповідних винятків віднесена Конституція 1958р., у ст.34 якої визначена не тільки сфера виключно законодавчого регулювання, а й сфера, де законом встанов люються «фундаментальні принципи» правового регулювання загалом. Питання поза цими сферами мають «регламентарний характер», тобто регулюються на основі підзаконних актів. Не менш важливою функцією Парламенту є контроль за діяльністю Уряду, тобто парламентський контроль. Основною формою такого кон тролю виступає інтерпеляція, процедура якої була вперше конституйована саме у Франції в кінці ХVІІІ ст. Сенс інтерпеляції в тому, що глава Уряду або окремий міністр повинні дати відповідь на внесений в нижню палату і підтриманий визначеною кількістю її членів письмовий запит. Відповідь на такий запит обговорюється і може спричинити постановку у палаті питання про недовіру Уряду. Вагому роль у державному владарюванні відіграє Конституційна рада, яка є органом конституційного контролю. Притаманна Франції
- 15. 14 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ особлива форма несудового (за деякими визначеннями – квазісудового) конституційного контролю відмінна від судового конституційного кон тролю, здійснюваного судами загальної юрисдикції або конституційним судом. Історично притаманна Франції форма конституційного контролю була першою у світі. Ідею «охорони конституції» сформулював Е.Сійєс, який стверджу вав про необхідність з метою забезпечення верховенства конституції як основного закону створити «спеціальну політичну владу», яка могла б скасовувати закони, що суперечать конституції. Ця ідея уперше була реа лізована в Конституції Франції 1799р., яка містила главу про охоронний сенат. Вона знайшла відображення і в деяких конституціях, прийнятих у наступному столітті, а у XX ст. у Конституції 1946р., яка передбачала створення конституційної комісії з відповідними повноваженнями, і в Конституції 1958р. Конституційна рада уповноважена здійснювати виключно попередній конституційний контроль, тобто контроль щодо актів, які не вступили у силу. До таких відповідно віднесені парламентські акти (закони і регла менти палат), які ще не набули чинності, а також проекти референдних актів до їх винесення на всенародне голосування. Акти Президента та інших державних органів об’єктами контролю з боку Конституційної ради не виступають. До складу Конституційної ради входять дев’ять членів, яких у рівній кількості строком на дев’ять років призначають Президент на власний розсуд і кожний з голів палат Парламенту на підставі висновків уповно важеної постійної комісії відповідної палати, причому кожних три роки кожен з цих суб’єктів призначає по одному члену. Голову Конституційної ради з її складу призначає Президент. Крім того, до складу Конституцій ної ради входять довічно колишні Президенти. У Конституції 1958р. йдеться і про деякі інші важливі державні інститути. Зокрема, вона містить окремий роздід, присвячений Захиснику прав, якого звичайно характеризують як омбудсмана. Але, на відміну від більшості інших європейських країн, де запроваджено інститут парла ментського омбудсмана, Захисника прав, виходячи з порядку його при значення, можна визначити як президентського омбудсмана. Детальний характер має конституційне регулювання щодо організації і здійснення влади на рівні адміністративно-територіальних одиниць. За формою державного устрою Франція є унітарною державою. При цьому в країні вже протягом кількох десятиліть проводиться політика децентралізації і деконцентрації влади, яка набувала різних форм.
- 16. 15 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ З метою урядування державна територія поділена на регіони, депар таменти і комуни. У ст.72 Конституції 1958р. ці одиниці визначені як «територіальні колективи Республіки». Територіальними колективами визнані також заморські регіони і департаменти, заморські колективи та окремі колективи зі спеціальним статусом, більшість з яких є колишніми колоніальними володіннями Франції. На відміну від заморських регіонів і департаментів, що за статусом не відрізняються від регіонів і департа ментів «материкової» Франції, заморські колективи, утворення яких було передбачене змінами до Конституції, прийнятими 2003р., наділені пев ними повноваженнями автономного характеру. Зокрема, в межах таких колективів за участю утворених тут представницьких органів влади можуть бути встановлені спеціальні податковий і митний режими. Населення регіону, департаменту або комуни обирає представницький орган влади – відповідну раду. У свою чергу, рада зі свого складу обирає голову (в комунах – мера), який головує в раді і одночасно наділений виконавчими повноваженнями. В регіоні Корсика, який законодавчо виз начений та віділений як «територіальна спільнота» і має певні ознаки територіальної автономії, населення обирає збори, повноваження яких можуть бути достроково припинені за рішенням Уряду. Згідно зі ст.72 Конституції 1958р. у територіальних колективах діє призначений державний представник (префект або супрефект), який «представляє кожного члена Уряду, є на сторожі національних інтересів і забезпечує здійснення адміністративного контролю та виконання законів». Відповідно до законодавства префекта призначає Президент після обгово рення відповідної кандидатури в Раді міністрів. Порядок внесення змін до Конституції 1958р. визначено в її розділі XVI «Про ревізію Конституції». Ініціювати зміни уповноважений Прези дент, діючи за пропозицією Прем’єр-міністра, або члени Парламенту. На сьогодні усі чинні зміни до Конституції ініціював Президент. Зміна має бути прийнята палатами Парламенту в ідентичній редакції і затверджена на референдумі. Як альтернатива референдуму, проект ревізії Конституції, запропонований Президентом, може бути переданий на розгляд і затвер дження до Парламенту, скликаному як спеціальний конгрес. У такому випадку проект вважається затвердженим якщо його підтримають три п’ятих від числа тих, хто голосував. Майже всі чинні зміни до Конституції затверджувалися саме конгресом. Особливістю Конституції 1958р. є наявність в її тексті так зва ного незмінюваного положення: згідно з частиною п’ятою ст.89 республіканська форма правління не може бути предметом ревізії (зміни).
- 17. 16 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Неприпустимість скасування або зміни положень щодо республіканської форми чи інших визначальних або важливих положень передбачена у низці інших основних законів. Але відповідна традиція була започатко вана саме у Франції, коли 1884р. конституцію доповнили застереженням про неприпустимість ревізії республіканської форми правління. Запропонований переклад Конституції 1958р. зі змінами враховує осо бливості юридичної техніки, вживаної її авторами. Зокрема, на відміну від вітчизняної конституційної нормотворчості, коли для позначення однієї й тієї самої за сенсом і призначенням дії, як правило, використовуються однакові терміни і слова, автори Конституції 1958р. нерідко вживали різні лінгвістичні конструкції, що зовні збагачує текст та, ймовірно, спрощує його сприйняття «не посвяченими» у юриспруденцію.
- 18. 17 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1958р. (станом на 1 січня 2018 р., авторський переклад) ПРЕАМБУЛА Французький народ урочисто заявляє про прибiчнiсть правам людини i принципам національного суверенітету, які були визначені (definіs) в Декларації 1789 року, підтверджені і доповнені у преамбулі Конституції 1946 року, а також правам i обов’язкам, визначеним у Хартії про довкілля 2004 року. Вiдповiдно до цих принципів i принципу вiльногo самовизначення народiв Республiка пропонує заморським територiям, що продемонстру вали бажання приєднатися, нові iнститути, які ґрунтуються на спiльних iдеалах свободи, рiвностi та братерства i мають сприяти дeмократичному розвитку. Стаття 1 Францiя – неподiльна, свiтська, демократична i соцiальна Республiка. Вона забезпечує рiвнiсть перед законом усiх громадян незалежно вiд їх походження, раси або релiгiї. Вона визнає всi вiросповiдання. Її органiзацiя є децентралiзованою. Закон (loi) створює всі можливості для рівного доступу чоловіків і жінок до представницьких мандатів і виборних посад, а також для їх участі на рівних засадах у діяльності в професійній і соціальній сферах.
- 19. 18 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ I СУВЕРЕНIТЕТ Стаття 2 Мова Республiки – французька. Нацiональна емблема – триколiрний прапор: синiй, бiлий, червоний. Нацiональний гімн – Марсельєза. Девiз Республiки – Свобода, Рiвнiсть, Братерство. Її принцип – правлiння народу, здiйснюване народом для народу. Стаття 3 Нацiональний суверенiтет належить народу, який здійснює його через своїх представникiв i шляхом референдуму. Жодна частина народу або iндивiд не можуть узурпувати здійснення нацiонального суверенiтету. Вибори можуть бути прямими або непрямими залежно вiд порядку, передбаченого (prevues) в Конституцiї. Виборче право завжди є загальним і рiвним, голосування - таємним. Відповідно до визначених законом умов виборцями є повнолiтнi громадяни Францiї обох статей, якi користуються громадянськими i полiтичними правами. Стаття 4 Полiтичнi партiї i об’єднання конкурують щодо волевиявлення на виборах. Вони утворюються i функцiонують вiльно. Вони зобов’язані поважати принципи нацiонального суверенiтету i демократiї. Вони сприяють реалізації принципу, сформульованому (enonce) у частині другій статті 1, з дотриманням умов, визначених (determinees) законом. Закон гарантує плюралізм у вираженні думок і належну участь політичних партій і об’єднань у демократичному житті Нації.
- 20. 19 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ II ПРЕЗИДЕНТ РЕСПУБЛIКИ Стаття 5 Президент Республiки доглядає за додержанням (veille au respect) Конституцiї. Вiн забезпечує своїм арбiтражем нормальне функцiонування публiчних влад, а також наступництво держави. Вiн є гарантом нацiональної незалежностi, територiальної цiлiсностi i додержання міжнародних договорів. Стаття 6 Президент Республіки обирається строком на п’ять рокiв на загальних i прямих виборах. Одна й та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Особливості застосування цієї статті встановлюються (fixeеs) органіч ним законом (loi organique). Стаття 7 Президент Республiки обирається абсолютною бiльшістю вiд поданих голосiв. Якщо в першому турi виборiв такої бiльшостi не здобув жодний кандидат, через чотирнадцять днiв проводиться другий тур. У ньому беруть участь двоє кандидатiв, за яких було подано найбiльше голосiв у першому турi, враховуючи i випадок якщо один з кандидатів, які отримали найбiльше голосiв, зняв свою кандидатуру. Проведення виборiв проголошується Урядом (Gouvernement). Вибори нового Президента проводяться не пiзнiше ніж за двадцять i не ранiше ніж за тридцять п’ять днiв до закiнчення строку повноважень дiючого Президента. Якщо посада Президента Республіки буде з якоїсь причини вакантною, або якщо Конституцiйна рада за запитом Уряду абсолютною бiльшістю голосів її членів постановить рiшення про наявнiсть обставин, якi пере шкоджають Президенту Республіки здiйснювати свої повноваження, ці повноваження, крiм передбачених у статтях 11 i 12 Конституцiї виняткiв,
- 21. 20 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ тимчасово здiйснює голова Сенату, а у випадку виникнення перешкод для їх здiйснення головою Сенату – Уряд. Якщо відповідна посада буде вакантною, або якщо Конституцiйна рада постановить рiшення про наявнiсть обставин, якi перешкоджають Пре зиденту здiйснювати повноваження, голосування на виборах нового Пре зидента вiдбувається, крiм випадку якщо Конституцiйна рада засвiдчить ситуацію форс мажору, не ранiше ніж за двадцять днiв i не пiзнiше ніж за тридцять п’ять днiв пiсля вiдкриття вакансiї або після постановлення рiшення про наявнiсть зазначених обставин. Якщо за сiм днiв до закiнчення строку висування кандидатур одна з осiб, що вже зареєстровані як кандидати, не пiзнiше нiж за тридцять днiв до вiдповiдної дати була публiчно визнана померлою або щодо неї було постановлене рiшення про наявнiсть обставин, якi перешкоджають здiйснювати повноваження Президента, Конституцiйна рада може поста новити рiшення про перенесення виборiв. Якщо до проведення першого туру один із зареєстрованих кандидатiв помер або щодо нього постановлене рiшення про наявнiсть обставин, якi перешкоджають здiйснювати повноваження Президента, Конституцiйна рада оголошує про перенесення виборiв. У випадках смертi одного з кандидатів або постановлення рiшення про наявнiсть зазначених обставин щодо одного з кандидатiв, за яких було подано найбiльше голосiв у першому турi, Конституцiйна рада оголошує про проведення нових виборiв. За вiдповiдних умов те саме вiдбувається у другому турi. У цих випадках Конституцiйна рада повинна діяти згiдно з правилами, визначеними у другій частині статтi 61, або згідно з правилами щодо висування вiдповiдних кандидатур, визначеними органiчним законом, який передбачений у статті 6. Конституцiйна рада може продовжити строки, встановленi в третiй i п’ятiй частинах, але голосування проводиться не пiзнiше ніж за тридцять п’ять днiв пiсля постановлення такого рiшення. Якщо застосування цього положення призведе до перенесення дня виборiв на дату пiсля закiнчення строку повноважень дiючого Президента, він залишається на посадi до проголошення наступника. У разi вакантностi посади Президента Республіки або протягом перiоду розгляду питання про наявнiсть обставин, якi перешкоджають Президенту здiйснювати свої повноваження, i періоду виборiв його наступника не можуть бути застосованi статтi 49, 50 i 89.
- 22. 21 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 8 Президент Республіки призначає Прем’єр-мiнiстра. Вiн припиняє повноваження Прем’єр-мiнiстра згiдно з його заявою про вiдставку Уряду. На пропозицiю Прем’єр-мiнiстра він призначає iнших членiв Уряду i припиняє їх повноваження. Стаття 9 Президент Республiки головує в Радi мiнiстрiв. Стаття 10 Президент Республiки здiйснює промульгацiю протягом п’ятнадцяти днiв пiсля передачi до Уряду остаточно прийнятого закону. До закінчення цього строку вiн може вимагати вiд Парламенту нового обговорення закону або його окремих статей. В такому обговореннi не може бути вiдмовлено. Стаття 11 Президент Республiки на пропозицiю Уряду, запропоновану пiд час сесiї Парламенту, або на спільну пропозицію обох палат, якi опублiковуються в Офiцiйному вiснику, може винести на референдум будь-який законопроект стосовно органiзацiї публiчних влад, реформ у сферi економiчної, соцiальної або екологічної полiтики i публічних служб, якi забезпечують їх здiйснення, а також стосовно ратифiкацiї будь-якого договору, що не суперечить Конституцiї i має значення для функцiонування iнститутiв. Якщо референдум призначається за урядовою пропозицiєю, Уряд звертається до кожної палати Парламенту iз заявою, яка обговорюється. Референдум з питань, вказаних (mentionne) у першій частині, може бути призначений на пропозицію однієї п’ятої членів Парламенту, що підтримана однією десятою громадян, включених до виборчих списків. Відповідна ініціатива має форму законодавчої пропозиції і не може перед бачати скасування будь-якого положення закону, промульгованого менше ніж за рік раніше. Умови подання такої пропозиції і здійснення Конституційною радою контролю за дотриманням положень попередньої частини визначаються органічним законом. Якщо пропозиція не була розглянута палатами Парламенту у строк,
- 23. 22 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ встановлений в органічним законом, Президент Республіки виносить її на референдум. Якщо пропозиція не була схвалена французьким народом, будь-яка інша пропозиція з того самого питання не може бути винесена на рефе рендум до закінчення дворічного строку після дати попереднього голо сування. Якщо законопроект або законодавчу пропозицію схвалено на референдумi, Президент Республіки здiйснює промульгацiю вiдповiдного закону протягом п’ятнадцяти днiв пiсля оголошення результатiв голосу вання. Стаття 12 Президент Республiки пiсля консультацiї з Прем’єр-мiнiстром i голо вами палат може розпустити Нацiональнi збори. Загальнi вибори вiдбуваються не ранiше ніж за двадцять i не пiзнiше ніж за сорок днiв пiсля розпуску. Нацiональнi збори збираються за власним правом (plein droit) у дру гий четвер пiсля виборiв. Якщо день такого зiбрання припадає на перiод чергової сесiї, сесiя вiдкривається за власним правом палати строком на п’ятнадцять днiв. Новий розпуск не може бути здійснений протягом наступного пiсля виборiв року. Стаття 13 Президент Республiки пiдписує видані Радою мiнiстрiв ордонанси (ordonnances) i декрети (decrets). Вiн призначає на державні цивiльнi i вiйськовi посади. Державнi радники (члени Державної ради – В. Ш.), великий канцлер Почесного легiону, надзвичайнi посли i посланники, старшi радники Рахункової палати (Cour des comptes), префекти, державнi представ ники в заморських колективах, визначених (regies) у статті 74, i в Новiй Каледонiї, генерали, ректори академiй, директори центральних адміні страцій (administrations centrales) призначаються Радою мiнiстрiв. Іншi посади, які замiщуються Радою мiнiстрiв, а також умови делегування їй права призначення, що належить Президенту Республіки, для здiйснення вiд його iменi, визначаються органічним законом. Інші посади, крім вказаних у частині третій, які через їх важливість для забезпечення прав і свобод або економічного і соціального життя
- 24. 23 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Нації заміщуються Президентом Республіки після отримання висновку постійної комісії відповідної палати, визначаються органічним законом. Президент Республіки не може здійснювати призначення якщо проти цього голосували три п’ятих членів комісії від числа тих, що брали участь у голосуванні. Законом визначаються постійні комісії, які упо вноважені розглядати питання про призначення. Стаття 14 Президент Республiки призначає надзвичайних послiв i посланникiв в iноземних державах; iноземнi надзвичайнi посли і посланники акредиту ються при ньому. Стаття 15 Президент Республiки є головнокомандувачем збройних сил. Вiн головує у вищих радах i комiтетах нацiональної оборони. Стаття 16 Якщо iнститутам Республiки, незалежностi держави, цiлiсностi її території або виконанню міжнародних зобов’язань загрожує серйозна i безпосередня небезпека, i нормальне функцiонування конституцiйних публiчних влад припинене, Президент Республiки вживає необхідних заходiв у зв’язку з такими обставинами пiсля офiцiйних консультацiй з Прем’єр-мiнiстром, головами палат і Конституцiйною радою. Вiн iнформує Нацiю посланням. Вiдповiднi заходи повинні бути зумовлені намiром у найкоротшi строки забезпечити конституцiйнi публiчнi влади засобами виконання їх завдань. З цього приводу проводяться консультацiї з Конституцiйною радою. Парламент збирається за власним правом. Нацiональнi збори не можуть бути розпущенi у перiод здiйснення над звичайних повноважень. По закінченні тридцяти днів здійснення надзвичайних повноважень голова Національних зборів, голова Сенату, шістдесят депутатів або шіст десят сенаторів можуть звернутися до Конституційної ради із запитом щодо дотримання умов, сформульованих у першій частині. Вона невід кладно розглядає відповідне питання і надає висновок після закінчення шістдесяти днів здійснення надзвичайних повноважень і у будь-який момент поза цим строком.
- 25. 24 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 17 Президент Республiки має право здійснювати помилування на персональній основі. Стаття 18 Президент Республiки зноситься з обома палатами Парламенту шля хом послань, якi оголошуються в палатах i не обговорюються. З відповідною метою він виступає у Парламенті, скликаному як Кон грес. Послання може бути оголошене за його відсутності і не є предметом голосування у Парламенті. У мiжсесiйний перiод палати Парламенту спецiально збираються з цього приводу. Стаття 19 Акти Президента Республiки, крiм передбачених у статтях 8 (частина перша), 11, 12, 16, 18, 54, 56 i 61, контрасигнуються Прем’єр-мiнiстром i, за необхідності, вiдповiдальними мiнiстрами. РОЗДIЛ III УРЯД Стаття 20 Уряд визначає i проводить полiтику Нацiї. Вiн розпоряджається (dispose) цивільною адмiнiстрацiєю i збройними силами. Вiн вiдповiдальний перед Парламентом відповідно до умов і процедур, передбачених у статтях 49 i 50. Стаття 21 Прем’єр-мiнiстр керує дiяльнiстю Уряду. Вiн вiдповiдальний за нацiональну оборону. Вiн забезпечує виконання законiв. Згiдно з положен нями статті 13 він здiйснює регламентарну владу (pouvoir reglementaire) i призначає на цивiльнi i вiйськовi посади.
- 26. 25 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Вiн може делегувати повноваження мiнiстрам. У разі необхiдностi він замiщує Президента Республiки як головую чого в радах i комiтетах, передбачених у статті 15. У виняткових випадках він може за спецiальним дорученням заміщувати Президента на засiданнях Ради мiнiстрiв з конкретним поряд ком денним. Стаття 22 У разі необхiдностi акти Прем’єр-мiнiстра контрасигнуються мiнiстрами, відповідальними за їх виконання. Стаття 23 Повноваження члена Уряду несумiснi з мандатом члена Пар ламенту (mandate parlementaire), професiйним представництвом загальнонацiонального характеру i будь-якою публiчною посадою або професiйною дiяльнiстю. Умови замiщення носiїв таких мандатiв, повноважень або посад вста новлюються органічним законом. Замiщення членiв Парламенту вiдбувається відповідно до положень статтi 25. РОЗДІЛ IV ПАРЛАМЕНТ Стаття 24 Парламент приймає (vote) закони. Він здійснює контроль за діяльністю Уряду, а також оцінює публічну політику. Парламент складається з Нацiональних зборiв i Сенату. Депутати Нацiональних зборiв обираються на прямих виборах у кількості не більше п’ятисот семидесяти семи. Сенат обирається на непрямих виборах у кількості не більше трьохсот сорока восьми. Вiн забезпечує представництво територіальних колективiв Республiки.
- 27. 26 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Французи, якi проживають за межами Францiї, представленi в Національних зборах і Сенатi. Стаття 25 Строк повноважень кожної з палат, кiлькiсть членiв палат, їх винаго рода, умови обрання, положення щодо невиборностi i несумiсностi вста новлюються органічним законом. Він встановлює умови замiщення мiсць депутатiв i сенаторiв у випад ках повного або часткового оновлення складу палати, до якого вони вхо дять, або тимчасового заміщення у випадку обіймання депутатом або сенатором урядової посади. Незалежна комісія, склад, організація і порядок діяльності якої вста новлюються законом, надає висновок щодо законопроектів і законодавчих пропозицій про виборчі округи по виборам депутатів або про зміни у роз поділі місць депутатів чи сенаторів. Стаття 26 Член Парламенту не може бути переслiдуваний, розшукуваний, ареш тований, затриманий або притягнений до суду за висловлювання або за голосування при здiйсненнi повноважень. За вчинення злочинів або проступків член Парламенту може бути переслiдуваний, арештований, а також до нього можуть бути застосованi iншi превентивнi або такi, що обмежують свободу, заходи лише з дозволу бюро палати, до складу якої вiн входить. Такий дозвiл не потрiбен у разi затримання на мiсцi злочину або набуття чинності відповідним судовим вироком. Арешт, затримання, застосування превентивних або таких, що обме жують свободу, заходiв стосовно члена Парламенту і його переслідування зупиняються на час проведення сесiї якщо цього буде вимагати палата, до складу якої вiн входить. Вiдповiдна палата збирається за власним правом на позачерговi засiдання для вирiшення питань, визначених у попередній частині. Стаття 27 Будь-який iмперативний мандат недiйсний. Право голосувати члени Парламенту реалiзують персонально.
- 28. 27 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Органiчним законом може як виняток передбачатися делегування права голосувати. У такому випадку члену Парламенту не може бути делеговано бiльше одного голосу. Стаття 28 Парламент збирається за власним правом на чергову сесiю, яка починається у перший робочий день жовтня i закiнчується в останнiй робочий день червня. Число днiв засiдань, якi кожна палата проводить протягом однiєї чергової сесiї, не може бути бiльшим нiж сто двадцять. Сесiйнi тижнi визначаються для кожної палати окремо. Прем’єр-мiнiстр пiсля консультацiї з головою вiдповiдної палати або з бiльшiстю її членiв може ухвалити рiшення про додатковi днi сесiї. Днi i години засiдань визначаються окремо регламентом кожної палати. Стаття 29 Парламент збирається на позачергову сесiю з визначеним порядком денним на вимогу Прем’єр-мiнiстра або бiльшостi членiв Нацiональних зборiв. Якщо позачергова сесiя проводиться на вимогу членiв Нацiональних зборiв, декрет про її закриття має бути виданий вiдразу пiсля того, як Парламент вичерпав порядок денний, для розгляду питань якого був скли каний, але не пiзнiше нiж за дванадцять днiв пiсля скликання. Прем’єр-мiнiстр може вимагати скликання нової сесiї до закiнчення мiсяця, наступного пiсля видання декрету про закриття сесiї. Стаття 30 За винятком випадкiв зібрання Парламенту за власним правом, позачерговi сесiї вiдкриваються i закриваються згiдно з декретом, вида ним Президентом Республiки. Стаття 31 Члени Уряду мають доступ до обох палат Парламенту. Їх заслуховують якщо вони цього вимагають. Вони можуть скористатися допомогою уповноважених (commissaires) Уряду.
- 29. 28 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 32 Голова Нацiональних зборiв обирається на перiод легiслатури (скли кання – В.Ш.) палати. Голова Сенату обирається пiсля кожного часткового оновлення складу палати. Стаття 33 Засiдання палат Парламенту вiдбуваються публiчно. Повний звiт про дебати у палатах опублiковується в Офiцiйному вiснику. Кожна палата може засiдати в закритому режимi на вимогу Прем’єр- мiнiстра або однієї десятої її членiв. РОЗДIЛ V ВIДНОСИНИ МIЖ ПАРЛАМЕНТОМ I УРЯДОМ Стаття 34 Законом встановлюються правила (regles) стосовно: - громадянських прав i фундаментальних гарантiй, якi надаються громадянам для користування публiчними свободами; свободи, плюра лізму і незалежності засобів масової інформації; обов’язкiв громадян щодо їх особистих i майнових прав, здiйснюваних у зв’язку з потребами нацiональної оборони; - громадянства, статусу і правоздатностi (l’etat et la capacite) індивідів, сiмейно-шлюбних вiдносин, спадкування i дарування; - визначення злочинiв (crimes) i проступкiв (delits) та передбачених за них покарань; кримiнального процесу (procedure penale); амнiстiї; ство рення нових судових юрисдикцій і статусу суддiв; - джерел, ставок i умов оподаткування; порядку грошової емiсiї. Законом також встановлються правила стосовно: - порядку виборiв до палат Парламенту i до мiсцевих зборів, а також до органів, які представляють французів, що проживають за межами Франції,
- 30. 29 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ умови реалізації представницьких мандатів (mandats electoraux) і замі щення виборних посад у територіальних колективах; - установлення категорiй публiчних установ; - фундаментальних гарантiй, якi надаються цивільним службовцям i вiйськовим; - нацiоналiзацiї пiдприємств i передачi власностi пiдприємств публiчного сектору до сектору приватного. Законом визначаються фундаментальнi принципи: - загальної органiзацiї нацiональної оборони; - вiльного управлiння територiальними колективами, реалізація їх повноважень i доходiв; - освiти; - охорони довкiлля; - режиму власностi, речових прав (droits reels), а також цивiльно- правових i комерцiйних зобов’язань; - трудового права, права професiйних спiлок i соцiального забезпе чення. Закони про фінанси визначають доходи i видатки держави з урахуван ням умов i застережень, передбачених органiчним законом. Закони про фiнансування соцiального забезпечення визначають загальнi умови щодо фiнансового балансу у вiдповiднiй сферi з ураху ванням передбачуваних надходжень, а також цiлi видаткiв з урахуванням умов i застережень, передбачених органiчним законом. Програмні закони (lois de programmation) визначають цiлi дiяльностi держави. Програмні закони визначають довготривалу перспективу щодо держав них фінансів з урахуванням необхідності урівноважувати фінансування сфери державного управління. Положення цієї статтi можуть бути уточненi i доповненi органiчним законом. Стаття 34-1 Палати можуть приймати резолюції з дотриманням вимог, встановле них органiчним законом. Пропозиції щодо резолюцій є неприйнятними і не можуть бути вклю чені до порядку денного якщо Уряд вважатиме їх схвалення чи відхилення
- 31. 30 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ таким, що означає відповідальність Уряду, або якщо вони передбачають вимогу такої відповідальності. Стаття 35 Оголошення вiйни здійснює Парламент. Уряд інформує Парламент про рішення направити підрозділи зброй них сил до іншої країни не пізніше трьох днів після такого направлення, визначаючи відповідну мету. Ця інформація може бути обговорена у Пар ламенті, але без голосування. Якщо підрозділи збройних сил направляються на строк, більший ніж чотири місяця, Уряд ініціює у Парламенті розгляд питання про продо вження відповідного строку. Уряд може запропонувати Національним зборам ухвалити таке рішення як остаточне. Якщо чотиримісячний строк закінчується у міжсесійний період, Уряд ініціює у Парламенті розгляд питання про його продовження з початком наступної сесії. Стаття 36 Стан облоги (l’etat de siege) вводиться Радою мiнiстрiв. Його продовження на строк, бiльший нiж дванадцять днiв, може бути здійснене тiльки Парламентом. Стаття 37 Питання, якi не вiднесенi до сфери законодавчого регулювання, мають регламентарний характер. Прийнятi з цих питань законодавчi акти можуть бути змiненi декре тами, виданими з урахуванням висновкiв Державної ради (Conseil d’Etat). Акти, якi будуть прийнятi пiсля вступу в силу цiєї Конституцiї, можуть бути змiненi декретами пiсля встановлення Конституцiйною радою їх регламентарного характеру вiдповiдно до попередньої частини. Стаття 37-1 Закон i регламентарний акт (reglement) можуть включати положення експериментального характеру, якi присвяченi визначеним питанням i дiють обмежено в часi.
- 32. 31 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 38 На обмежений час i з метою виконання своєї програми Уряд може вима гати від Парламенту дозволу шляхом видання ордонансiв реалiзовувати заходи, яких стосується законодавче регулювання. Ордонанси видаються Радою мiнiстрiв з урахуванням висновкiв Державної ради. Вони вступають у силу пiсля опублiкування, але ста ють юридично нікчемними якщо законопроект про їх затвердження не буде внесений на розгляд Парламенту до закiнчення строку, встановле ного законом про делегування повноважень. Кожен з них затверджується окремо від інших. Пiсля закiнчення строку, вказаного у першiй частинi, ордонанси з питань, що вiднесенi до сфери законодавчого регулювання, можуть бути змiненi лише законом. Стаття 39 Законодавча iнiцiатива належить Прем’єр-мiнiстру i членам Парла менту. Законопроекти (projets de loi) обговорюються в Радi мiнiстрiв пiсля надання висновкiв Державною радою i вносяться до бюро однiєї з палат. Законопроекти про фінанси i законопроекти про фiнансування соцiального забезпечення спочатку вносяться на розгляд до Нацiональних зборiв. Без урахування положень першої частини статтi 44, законопроекти стосовно принципів органiзацiї територiальних колективiв спочатку вносяться на розгляд до Сенату. Законопроекти, які вносяться на розгляд до Національних зборів або до Сенату, повинні відповідати вимогам, встановленим органічним зако ном. Законопроект не може бути включений до порядку денного якщо конференція голів постійних комісій палати, до якої спочатку він був внесений на розгляд, визначить, що вимоги, встановлені в органічному законі, не були дотримані. У випадку розбіжностей між конференцією голів постійних комісій палати і Урядом голова відповідної палати або Прем’єр-міністр звертаються із запитом до Конституційної ради, яка постановлює рішення протягом восьми днів. У разі дотримання порядку, передбаченого законом, голова палати може передати законодавчу пропозицію (proposition de loi), внесену одним з членів палати, перед її розглядом у комісії для надання висновку Державною радою, за винятком випадків якщо відповідний член палати заперечує такій передачі.
- 33. 32 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 40 Законодавчі пропозицiї i поправки (amendements) членiв Парламенту не можуть розглядатися якщо внаслiдок їх схвалення зменшаться публiчнi ресурси або збiльшаться публiчнi витрати. Стаття 41 Якщо у процесi законотворення буде з’ясовано, що законодавча пропозицiя або поправка не стосуються законодавчого регулювання чи запропоновані за межами повноважень, делегованих вiдповiдно до статтi 38, Уряд або голова відповідної палати Парламенту може заявити про їх неприйнятнiсть. У випадку виникнення суперечностей мiж Урядом i головою палати Конституцiйна рада на вимогу тiєї або тієї сторони у восьмиденний строк постановлює рiшення з метою їх вирішення. Стаття 42 Розгляд законопроектiв або законодавчих пропозицій відбувається на засіданні за текстом, схваленим відповідною комісією із застосуванням статті 43, а в разі його відсутності – за текстом, що надійшов до палати. Розгляд проектів ревізії Конституції (projets et des revision constitutionnelle), законопроектів про фінанси і законопроектів про фінансування соціального забезпечення відбувається у першому читанні в палаті, до якої вони були внесені, за текстом, представленим Урядом, а в інших читаннях – за текстами, що були передані з іншої палати. Розгляд на засіданні будь-якого законопроекту або законодавчої пропозиції у першому читанні може розпочатися у палаті, до якої вони були внесені, через шість тижнів після їх внесення. Розгляд в іншій палаті може розпочатися через чотири тижні після передачі законопроекту або законодавчої пропозиції до цієї палати. Положення попередньої частини не застосовуються якщо була засто сована спрощена процедура із дотриманням вимог, передбачених у статті 45. Положення попередньої частини також не застосовуються щодо законопроектів про фінанси, законопроектів про фінансування соціального забезпечення і законопроектів про надзвичайний стан (etats de crise). Стаття 43 Законопроекти і законодавчi пропозицiї передають на розгляд до однiєї з постiйних комiсiй, кiлькiсть яких обмежена вісьмома в кожнiй палатi.
- 34. 33 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ На вимогу Уряду або палати, до якої вони були внесені, законопро екти або законодавчі пропозиції передаються на розгляд до комісії, що для цього спеціально утворюється. Стаття 44 Члени Парламенту i Уряд мають право вносити поправки. Це право реалізується на засіданні палати або в комісії згідно з правилами, виз наченими регламентами палат у межах, визначених органічним законом. Після початку дебатiв Уряд може заперечувати розгляду будь-якої поправки, яка попередньо не розглядалася в комiсiї. На вимогу Уряду в палаті, що розглядає законопроект, пiд час голосу вання тексту в цілому або його частини повинні ставитися на голосування тільки поправки, якi були запропонованi або сприйнятi Урядом. Стаття 45 Будь-який законопроект або законодавча пропозицiя розглядаються в обох палатах Парламенту почергово з метою схвалення iдентичного тек сту. Без застосування статей 40 і 41, поправка є прийнятною до першого читання якщо вона навіть опосередковано пов’язана з відповідним актом. Якщо у зв’язку з виникненням розбiжностей мiж палатами законо проект або законодавча пропозицiя не були схвалені пiсля двох читань у кожнiй палатi, або якщо Уряд вирішить застосувати спрощену процедуру, і конференції голів (органи, утворювані в обох палатах парламенту, до складу кожного з яких входять члени бюро відповідної палати і голови фракцій у палаті – В. Ш.) такому рішенню не заперечуватимуть, після одного читання в кожній палаті Прем’єр-міністр або, стосовно законодав чої пропозиції, спільно голови обох палат мають право скликати засідання змішаної (об’єднаної – В. Ш.) комісії, утворюваної на паритетних засадах і уповноваженої запропонувати узгоджений текст. Пiдготовлений змiшаною комiсiєю текст Уряд подає для розгляду обом палатам. Жодна поправка не може бути схвалена без згоди Уряду. Якщо змiшана комiсiя не може запропонувати узгоджений текст, або якщо такий текст не буде схвалений відповідно до положень попередньої частини, Уряд може пiсля нового читання в Нацiональних зборах i Сенатi вимагати вiд Нацiональних зборiв ухвалити остаточне рiшення. За таких умов Нацiональнi збори можуть повернутися до тексту, розро бленого змiшаною комiсiєю, або до схваленого цiєю палатою, до якого за необхiдностi були внесенi одна або кiлька поправок, схвалених Сенатом.
- 35. 34 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 46 Закони, які відповідно до Конституцiї віднесені до органiчних, при ймають i до них вносять змiни в такому порядку. Відповідні законопроект або законодавча пропозицiя у першому читанні можуть бути передані на розгляд і голосування після закінчення строків, встановлених у частині третій статті 42. Якщо застосовується спрощена процедура з дотриманням вимог, передбачених у статті 45, зако нопроект або законодавча пропозиція можуть бути передані на розгляд до палати до закінчення п’ятнадцятиденного строку з моменту їх внесення. Застосовується порядок, передбачений у статті 45. За вiдсутностi згоди мiж палатами законопроект може бути схвалений Нацiональними зборами в останньому читаннi абсолютною бiльшістю голосів їх членiв. Органiчнi закони, якi стосуються Сенату, повинні бути прийнятi в однаковiй редакції обома палатами. Промульгацiя органiчних законiв може бути здiйснена лише пiсля вста новлення Конституцiйною радою їх вiдповiдностi Конституцiї. Стаття 47 Парламент схвалює законопроекти про фінанси у порядку, передбаче ному органiчним законом. Якщо Нацiональнi збори не схвалили законопроект у першому читаннi протягом сорока днiв пiсля його внесення, Уряд передає законопроект на розгляд до Сенату, який схвалює його протягом п’ятнадцяти днiв. Після цього застосовується порядок, передбачений у статті 45. Якщо Парламент не схвалив законопроект протягом сімдесятиденного строку, його положення можуть вступити у силу шляхом видання ордо нансу. Якщо закон про фінанси, який визначає доходи i видатки на бюд жетний рiк, не був внесений вчасно і до початку бюджетного року, Уряд у термiновому порядку звертається до Парламенту за дозволом на здiйснення оподаткування i шляхом видання відповідного декрету надає кредити для фінансування державних органів згідно з нормативами попе реднього року. Встановлені в цiй статті строки перериваються якщо Парламент не на сесiї.
- 36. 35 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 47-1 Парламент схвалює законопроекти про фiнансування соцiального забезпечення у порядку, передбаченому органiчним законом. Якщо Нацiональнi збори не схвалили законопроект у першому читаннi протягом двадцяти днiв пiсля його внесення, Уряд передає законопроект на розгляд до Сенату, який повинен схвалити його протягом п’ятнадцяти днів. Після цього застосовується порядок, передбачений у статті 45. Якщо Парламент не схвалив законопроект протягом п’ятдесятиденного строку, його положення можуть вступити в силу шляхом видання ордо нансу. Встановлені в цiй статті строки перериваються якщо Парламент не на сесiї або якщо кожна палата протягом визначеного строку ухвалює рiшення не проводити засiдання вiдповiдно до другої частини статтi 28. Стаття 47-2 Рахункова палата сприяє Парламенту у здійсненні контролю за діяльністю Уряду. Вона сприяє Парламенту і Уряду у здійсненні контролю за виконанням законів про фінанси і законів про фінансування соціального забезпечення, а також в оцінці публічної політики. Оприлюднюючи свої доповіді, Рахункова палата сприяє поінформуванню громадян. Звіти у сфері публічного адміністрування повинні бути регулярними і достовірними. Вони повинні засвідчувати стан управління у конкретній сфері, стан відповідного майна і фінансів. Стаття 48 Без урахування положень трьох останнiх частин статтi 28, порядок денний засідань визначається кожною палатою Парламенту. Засідання протягом двох з чотирьох тижнів пріоритетно і у порядку, встановленому Урядом, присвячуються розгляду текстів, які запропоновані Урядом до порядку денного засідань. Розгляд законопроектів про фінанси, законопроектів про фінансування соціального страхування, законопроектів про надзвичайний стан, а також проектів актів, передбачених у статті 35, на вимогу Уряду включається до порядку денного засідання як пріоритетний. Засідання палат протягом одного з чотирьох тижнів пріоритетно і у порядку, встановленому кожною палатою, присвячуються контролю за діяльністю Уряду і оцінці публічної політики. За рішенням кожної палати один день її засідань протягом місяця при
- 37. 36 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ свячується розгляду ініціатив опозиційних груп у відповідній палаті, а також груп, які становлять меншість. Не менше ніж одне засідання на тиждень, включаючи позачергові сесії, передбачені у статті 29, призначається пріоритетно для запитань членів Парламенту і відповідей Уряду. Стаття 49 Після обговорення в Радi мiнiстрiв Прем’єр-мiнiстр порушує перед Нацiональними зборами питання про вiдповiдальнiсть Уряду у зв’язку з програмою його діяльності або декларацiєю стосовно загальної полiтики. Нацiональнi збори можуть виразити недовiру Уряду шляхом прийняття резолюцiї осуду (motion de censure). Така резолюцiя вноситься вiд iменi не менше нiж однієї десятої складу Нацiональних зборiв. Голосування вiдбувається через сорок вiсiм годин пiсля її внесення. Рахуються тільки голоси, поданi за резолюцiю осуду, яка приймається бiльшістю голосiв членів палати. Один й той самий депутат не може пiдписувати бiльше нiж три пропозицiї щодо резолюцiї осуду протягом чергової сесiї i бiльше нiж одну протягом позачергової сесiї, за винятком випадків, передбачених у наступній частині. Пiсля обговорення в Радi мiнiстрiв Прем’єр-мiнiстр може порушити перед Нацiональними зборами питання про вiдповiдальнiсть Уряду у зв’язку з голосуванням стосовно будь-якого законопроекту про фінанси або законопроекту про фінансування соціального забезпечення. Законо проект вважається схваленим якщо протягом наступних двадцяти чоти рьох годин не буде внесена i прийнята резолюцiя осуду вiдповiдно до умов, визначених у попередній частині. Прем’єр-міністр на одній й тій самій сесії може ще раз звернутися до такої процедури у зв’язку з розгля дом іншого законопроекту або законодавчої пропозиції. Прем’єр-мiнiстр може вимагати прийняття Сенатом декларацiї сто совно загальної полiтики (declaration de politique generale). Стаття 50 Якщо Нацiональнi збори приймають резолюцiю осуду або не схвалю ють програму Уряду чи не приймається декларацiя стосовно загальної полiтики, Прем’єр-мiнiстр повинен заявити Президенту Республiки про вiдставку Уряду.
- 38. 37 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 50-1 Уряд за власною ініціативою або на вимогу будь-якої парламентської групи, утвореної згідно зі статтею 51-1, може зробити заяву в кожній палаті, яка обговорюється, і може вимагати голосування за цією заявою, що не означає порушення питання про його відповідальність. Стаття 51 Закриття чергових або позачергових сесiй вiдкладається для застосу вання, у випадку необхiдностi, положень статтi 49. З відповідною метою проводяться додатковi засiдання. Стаття 51-1 Регламентом кожної палати визначаються права парламентських груп, утворюваних у відповідній палаті. Регламентом визначаються особливі права опозиційних груп у палаті, а також груп, які становлять меншість. Стаття 51-2 У кожній палаті утворюються слідчі комісії для здійснення функцій контролю і оцінки, визначених у частині першій статті 24. Ці комісії отри мують інформацію згідно із законом. Законом визначається порядок організації і діяльності комісій з контр олю і оцінки. Умови їх утворення встановлюються регламентом кожної з палат. РОЗДIЛ VI ПРО МIЖНАРОДНI ДОГОВОРИ I УГОДИ Стаття 52 Президент Республiки веде переговори і ратифікує мiжнародні дого вори (traits). Його iнформують про переговори щодо укладання будь-якої мiжнародної угоди (accord international), яка не пiдлягає ратифiкацiї.
- 39. 38 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 53 Мирнi договори, торговельнi договори, договори або угоди, що сто суються мiжнародних органiзацiй, залучення державних фiнансів, які змiнюють положення законодавчого характеру, а також стосуються ста тусу індивідів, цесiї, обмiну або приєднання території, можуть бути ратифiкованi або затвердженi виключно законом. Вони вступають в дiю пiсля ратифiкацiї або затвердження. Будь-яка цесiя, обмiн або приєднання територiї недiйснi без згоди вiдповiдного населення. Стаття 53-1 Республiка може укладати з європейськими державами, якi мають такi самi обов’язки щодо надання притулку i захисту прав людини i фундамен тальних свобод, угоди про повноваження на розгляд звернень про надання притулку. Якщо розгляд звернень не вiднесений до їх компетенцiї за вiдповiдними угодами, органи Республіки можуть надати притулок будь- якому iноземцю, що переслiдується за дiяльнiсть на благо свободи, або тому, хто звертається до Францiї за захистом з iнших мотивiв. Стаття 53-2 Республiка може визнати юрисдикцiю Мiжнародного кримiнального суду (Cour penale internationale) на умовах, передбачених у Договорі, який був пiдписаний 18 липня 1998 року. Стаття 54 Якщо Конституцiйна рада на звернення Президента Республiки, Прем’єр-мiнiстра, голови однiєї з палат, шістдесяти депутатiв або шістдесяти сенаторiв встановить, що мiжнародний договір або угода включають положення, які суперечать Конституцiї, дозвiл на його ратифiкацiю або затвердження може бути наданий лише пiсля внесення відповідних змiн до Конституцiї. Стаття 55 Договори або угоди, якi належним чином ратифiкованi або затвердженi, з моменту їх опублiкування і за умов застосування вiдповiдного договору або угоди iншою стороною мають вищу силу відносно законів.
- 40. 39 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ VII КОНСТИТУЦIЙНА РАДА Стаття 56 Конституцiйна рада (Conseil constitutionnel) складається з дев’яти членiв, строк повноважень яких становить дев’ять років, i вони не можуть бути призначені повторно. Третина складу Конституцiйної pади поновлюється кожнi три роки. Три члени призначаються Президентом Республiки, три – головою Нацiональних зборiв, три – головою Сенату. Призначення здійснюються у порядку, передбаченому в останній частині статті 13. Здійснювані головами палат призначення ґрунтуються на вис новках компетентної постійної комісії палати. Крiм цих дев’яти членiв, до складу Конституцiйної ради довiчно вхо дять колишнi Президенти Республiки. Голова Конституцiйної ради призначається Президентом Республiки. Його голос є вирiшальним у випадку подiлу голосiв нарiвно. Стаття 57 Повноваження члена Конституцiйної ради несумiснi з повноважен нями мiнiстра або члена Парламенту. Iншi випадки несумiсностi встанов люються органiчним законом. Стаття 58 Конституцiйна рада доглядає за належністю (veille a la regularite) виборів Президента Республiки. Вона розглядає відповідні скарги i оголошує результати виборiв. Стаття 59 Якщо оспорюються результати виборів депутатiв i сенаторiв, Конституцiйна рада визначає належність їх процедури. Стаття 60 Конституцiйна рада доглядає за належністю проведення референдуму, передбаченого у статтях 11, 89 і розділі XV, оголошує його результати.
- 41. 40 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 61 Органiчнi закони до промульгацiї, а також вказані у статті 11 пропозиції щодо законів до їх винесення на референдум i регламенти палат Парла менту до їх застосування, передаються на розгляд до Конституцiйної ради, яка встановлює їх вiдповiднiсть Конституцiї. З такою метою закони до промульгацiї можуть бути переданi до Конституцiйної ради за зверненням Президента Республiки, Прем’єр- мiнiстра, голови Нацiональних зборiв, голови Сенату, шістдесяти депутатів aбо шістдесяти сенаторів. У випадках, передбачених у двох попереднiх частинах, Конституцiйна рада повинна постановити рiшення протягом мiсяця. На вимогу Уряду i з мотивiв невiдкладностi цей строк скорочується до восьми днiв. Звернення до Конституцiйної ради щодо закону перериває строк здiйснення промульгацiї. Стаття 61-1 Якщо будь-який суд при здійсненні юрисдикції застосує положення закону, яке обмежує гарантовані Конституцією права і свободи, Державна рада або Касаційний суд (Cour de cassation) можуть звернутися стосовно цього закону до Конституційної ради, і вона у визначений строк постанов лює відповідне рішення. Умови застосування положень цієї статті визначаються органiчним законом. Стаття 62 Положення, яке відповідно до статті 61 визнане не конституцiйним, не пiдлягає промульгацiї i не може бути застосоване. Положення, яке відповідно до статті 61-1 визнане не конституційним, скасовується з моменту опублікування рішення Конституційної ради або з моменту, встановленому у цьому рішенні. Конституційна рада може виз начити умови і межі преюдиціальності відповідного рішення. Рiшення Конституцiйної ради не можуть бути оскарженi. Вони є обов’язковими для публiчних влад (pouvoirs publics), для адмiнiстративних органiв i судiв. Стаття 63 Порядок органiзацiї i дiяльностi Конституцiйної ради, а також її про цедура, включаючи строки розгляду запитів і звернень, визначаються органічним законом.
- 42. 41 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ VIII СУДОВА ВЛАДА Стаття 64 Президент Республiки є гарантом незалежностi судової влади. Йому сприяє Вища рада магiстратури (Conseil superieur de la magistrature). Статус суддiв визначається (porte) органічним законом. Суддi на посаді незмiнюванi. Стаття 65 Вища рада магістратури включає колегію (formation), уповноважену щодо суддів, і колегію, уповноважену щодо прокурорів. Колегію, уповноважену щодо суддів, очолює перший голова Касаційного суду. Крім того, до складу цієї колегії входять п’ять суддів (magistrats du siege) і один прокурор (magistrat du parquet), один державний радник, призначуваний Державною радою, один адвокат, а також шість кваліфікованих осіб, що не є членами Парламенту, суд дями або урядовцями, призначуваних нарівно Президентом Республіки, головою Національних зборів і головою Сенату. Відповідні призначення здійснюються в порядку, передбаченому в останній частині статті 13. Призначення, здійснювані головами палат, ґрунтуються на висновках компетентної постійної комісії кожної з палат. Колегію, уповноважену щодо прокурорів, очолює генеральний про курор (procureur general) при Касаційному суді. Крім того, до складу цієї колегії входять п’ять прокурорів і один суддя, а також один державний радник, один адвокат і шість кваліфікованих осіб, вказаних у попередній частині. Колегія Вищої ради магістратури, уповноважена щодо суддів, вно сить пропозиції на призначення суддів Касаційного cуду, першого голови апеляційного суду (cour d’appel) і голови суду першої інстанції (tribunal de grande instance). Iнші судді призначаються за наявності її висновків. Колегія Вищої ради магістратури, уповноважена щодо прокурорів, надає висновки відносно призначення прокурорів. Колегія Вищої ради магістратури, уповноважена щодо суддів, виконує
- 43. 42 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ функції дисциплінарної ради стосовно суддів. У цьому випадку до її складу, крім членів, вказаних у другій частині, входить суддя, включений до складу колегії, уповноваженої щодо прокурорів. Колегія Вищої ради магістратури, уповноважена щодо прокурорів, надає висновки відносно застосування дисциплінарних санкцій до прокурорів. У цьому випадку до її складу, крім членів, вказаних у третій частині, входить прокурор, включений до складу колегії, уповноваженої щодо суддів. Вища рада магістратури збирається на пленарні засідання для надання пропозицій і висновків за поданнями Президента Республіки, здійсненими відповідно до статті 64. В такий самий спосіб Вища рада магістратури розглядає питання відносно дотримання суддями вимог професійної етики, а також будь-які інші питання судової і суддівської діяльності, щодо яких є запити міністра юстиції. Пленарне засідання повинно відбуватися за участю не менше ніж трьох з п’яти суддів, вказаних у другій частині, трьох з п’яти прокурорів, вказаних у третій частині, а також державного радника, адвоката і шести кваліфікованих осіб, вказаних у другій частині. На пленарному засіданні головує перший голова Касаційного суду, якого може заміщувати генеральний прокурор при цьому суді. Міністр юстиції може брати участь у засіданнях колегій Вищої ради магістратури, крім тих, на яких розглядаються дисциплінарні питання. До Вищої ради магістратури може звернутися сторона у будь-якому судовому процесі з дотриманням умов, встановлених органічним законом. Умови застосування цієї статті визначаються органічним законом. Стаття 66 Нiхто не може бути свавiльно позбавлений свободи. Судова влада як охоронець iндивiдуальної свободи забезпечує дотри мання цього принципу вiдповiдно до умов, передбачених законом. Стаття 66-1 Ніхто не може бути присуджений до смертної кари.
- 44. 43 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ IХ ВИСОКИЙ СУД Стаття 67 Президент Республіки не несе відповідальності за свої діяння, вчинені при здійсненні повноважень, за винятками, встановленими у статтях 53-2 і 68. Він у період мандата не може бути викликаний до суду або до адміністративного органу з метою отримання свідчень про будь-яке діяння, надання інформації, проведення будь-якого розслідування. У зв’язку з цим строки давності або строки звернення до суду перерива ються. Провадження і процесуальні дії стосовно нього можуть бути поновлені або розпочаті не раніше ніж через місяць після закінчення здійснення ним повноважень. Стаття 68 Президент Республіки може бути усунений з посади тільки у випадку порушення обов’язків, явно несумісного із здійсненням його мандата. Усунення з посади здійснює Парламент, що діє як Високий Суд (Haute Cour). Рішення про скликання Високого Суду ухвалюється однією з палат Парламенту і невідкладно передається до другої палати, яка ухвалює відповідне рішення у п’ятнадцятиденний строк. Голова Національних зборів головує у Високому Суді. Високий Суд у місячний строк постановлює рішення про усунення Президента Республіки шляхом таємного голосування бюлетенями. Рішення Високого Суду про усунення Президента вступає в силу негайно. Відповідно до цієї статті рішення ухвалюються і постановлюються більшістю у дві третини голосів членів кожної з палат Парламенту або Високого Суду. Будь-яке делегування права голосу заборонено. Врахову ються тільки голоси, подані за скликання Високого Суду або за усунення з посади. Умови застосування цієї статті встановлюються органічним законом.
- 45. 44 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ X КРИМIНАЛЬНА ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЧЛЕНIВ УРЯДУ Стаття 68-1 Члени Уряду несуть вiдповiдальнiсть за діяння, вчиненi ними при здiйсненні повноважень, якi квалiфiкуються на момент вчинення як зло чини або проступки. Вони пiдсуднi Суду Республiки (Cour de justice de la Republique). Суд Республiки постановлює рiшення вiдповiдно до закону, в якому визначені санкцiї за вчинення злочинiв або проступкiв. Стаття 68-2 Суд Республiки складається з п’ятнадцяти суддiв: дванадцять членiв Парламенту, яких обирають з власного складу нарiвно Нацiональнi збори i Сенат пiсля кожного повного або часткового оновлення відповід ної палати, i трьох суддiв Касацiйного суду, один з якиx головує в Судi Республiки. Будь-яка особа, що потерпіла вiд злочину або проступку, вчиненого членом Уряду при здiйсненнi ним повноважень, може звернутися до комiсiї зі скарг. Ця комiсiя ухвалює рiшення про передачу скарги до суду для її роз гляду в загальному порядку судочинства або передає скаргу генеральному прокурору при Касацiйному судi для її розгляду в Судi Республiки. Генеральний прокурор при Касацiйному судi може офiцiйно зверну тися до комісії зі скарг з приводу ухвалення нею рiшення про передачу скарги до Суду Республіки. Умови застосування цієї статті визначаються органічним законом. Стаття 68-3 Положення цього роздiлу застосовуються також щодо дiянь, вчинених до набрання ним чинностi.
- 46. 45 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ ХI ЕКОНОМIЧНА, СОЦIАЛЬНА І ЕКОЛОГІЧНА РАДА Стаття 69 Економiчна, соцiальна і екологічна рада на запити Уряду надає вис новки щодо проектiв законiв, ордонансiв або декретiв, а також щодо зако нодавчих пропозицiй, поданих на її розгляд. Один з членiв Економiчної, соцiальної і екологічної ради може бути призначений доповiдати у палатах Парламенту рiшення стосовно поданих на її розгляд проектiв або пропозицiй. Економічна, соціальна і екологічна рада може розглядати петиції з дотриманням умов, встановлених органічним законом. Після розгляду звернення вона інформує Уряд і Парламент про заходи, які доцільно їм вжити. Стаття 70 Економiчна, соцiальна і екологічна рада може надавати Уряду і Парламенту консультацiї з приводу будь-якої проблеми економiчного, соцiального або екологічного характеру. Вона також може надавати консультації Уряду з приводу проектів програмних законів про визначення довготривалої перспективи щодо державних фінансів. Будь-який план або проект програмного закону економiчного, соцiального або екологічного характеру може бути поданий для надання вiдповiдної консультації. Стаття 71 Склад Економiчної, соцiальної і екологічної ради не може бути більшим ніж двісті тридцять три особи. Порядок її діяльності встановлюється органічним законом.
- 47. 46 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДІЛ XI БІС ЗАХИСНИК ПРАВ Стаття 71-1 Захисник прав (Defenseur des droits) наглядає за дотриманням прав і свобод адміністративними органами держави і територіальних колективів, публічними установами, а також будь-якою організацією, що здійснює публічні функції або повноваження згідно з органічним законом. За умов, передбачених органічним законом, до Захисника прав може звернутися будь-який індивід, який вважає, що його права порушені діяльністю органів або установ, передбачених у попередній частині. Він може відповідно діяти і за власною ініціативою. Органічним законом визначаються повноваження Захисника прав і умови, за яких він при здійсненні визначених повноважень може зверну тися до інших організацій. Захисник прав призначається Президентом Республіки строком на шість років у порядку, передбаченому в останній частині статті 13, і не може бути призначений повторно. Його посада несумісна з посадами члена Уряду і члена Парламенту. Iнші випадки несумісності встановлю ються органічним законом. Захисник прав звітує про свою діяльність перед Президентом Республіки і перед Парламентом. РОЗДIЛ XII ТЕРИТОРIАЛЬНI КОЛЕКТИВИ Стаття 72 Територiальними колективами Республiки є комуни, департаменти, регiони, колективи зi спецiальним статусом, а також заморськi колек тиви (collectivite d`outre-mer), визначені у статті 74. Будь-який інший територіальний колектив утворюється від імені кількох таких колективів вiдповiдно до закону і в разі необхiдностi.
- 48. 47 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Територiальнi колективи можуть ухвалювати спiльнi рiшення в межах своїх повноважень для бiльш ефективної їх реалiзацiї на мiсцевому рiвнi. Відповідно до передбачених законом умов територіальні колективи вільно управляються виборними радами (conseils elus), надiленими повно важеннями регламентарного характеру. Відповідно до передбачених органiчним законом умов, за винятком випадків виникнення загрози реалiзацiї гарантованої Конституцiєю публiчної свободи або права, територiальнi колективи або їх об’єднання на основі закону або регламентарного акта можуть з метою експеримента i на обмежений перiод вiдступати вiд положень законiв i регламентiв, якi регулюють реалізацію їх компетенції. Жодний територiальний колектив не може здiйснювати контроль за іншим колективом. Якщо реалiзацiя компетенцiї потребує залу чення кiлькох колективiв, закон може уповноважити один з відповідних колективiв або їх об’єднання органiзувати спiльну дiяльнiсть. У територiальних колективах Республіки державний представник (representant de l’Etat), який репрезентує кожного з членiв Уряду, забезпе чує нацiональні iнтереси, а також здiйснення адмiнiстративного контролю і виконання законiв. Стаття 72-1 Законом встановлюються умови, згідно з якими виборцi в кожному територiальному колективi можуть шляхом реалізації права петицiї вима гати включити до порядку денного зборів (l’assemblee) колективу питання, що вiднесене до його компетенцiї. Відповідно до передбачених органiчним законом умов проекти рiшень або актiв, ухвалення чи прийняття яких вiднесене до компетенцiї територiального колективу, можуть бути за мiсцевою iнiцiативою винесенi на референдум, що проводиться за рішенням вiдповiдного коллективу. Для створення територiального колективу, надання йому спецiального статусу або змiн в його органiзацiї необхiдно прийняти закон, поперед ньо з’ясувавши думку виборцiв у вiдповiдному колективi. Змiна меж територiальних колективiв вiдбувається також пiсля з’ясування думки виборцiв, здійснюваного на передбачених законом умовах. Стаття 72-2 Територiальнi колективи мають ресурси, якими вони вільно розпоряд жаються відповідно до умов, встановлених законом.
- 49. 48 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Вони можуть отримувати всi або частину коштiв вiд податкiв, що над ходять з будь-яких відповідних джерел. Законом може бути дозволено територіальним колективам визначати підстави оподаткування і ставки податків у встановлених ним межах. Фiскальнi надходження та iншi ресурси безпосередньо територiальних колективiв становлять для кожної з їх категорiй визначальну частину сукупних ресурсiв. Умови виконання цього правила встановлюються органiчним законом. Будь-яка передача повноважень держави територiальним колекти вам i мiж самими колективами супроводжується передачею ресурсiв, необхiдних для їх здiйснення. Будь-яке надання або розширення повно важень, яке пов’язане iз збiльшенням витрат територiальних колективiв, супроводжується видiленням ресурсів відповідно до закону. Розподіл ресурсів, який повинен забезпечити рiвнi права територіальних колективів, передбачається (prevoit) законом. Стаття 72-3 Республіка визнає частиною французького народу населення заморсь ких територій, керуючись спільними ідеалами свободи, рівності і братер ства. Гваделупа, Гвiана, Мартiнiка, Реюньйон, Майотта, Сен-Бартелемі, Сен-Мартін, Сен-П’єр i Мiкелон, острови Уоллiс i Футуна та Фран цузька Полiнезiя мають статус, визначений у статті 73 відносно заморсь ких департаментiв i регiонiв (departement et region d`outre-mer), а також відносно територіальних колективів, утворених згідно з останньою части ною статтi 73, i визначений у статті 74 для інших колективів. Статус Нової Каледонiї визначений у розділі XIII. Правовий режим i особливості організації французьких володінь у районі Австралії і Антарктики, а також Кліппертона, визначаються зако ном. Стаття 72-4 Будь-яка зміна статусу територіальних колективів, вказаних у другій частині статті 72-3, або зміна правового режиму, передбаченого у статтях 73 i 74, не може відбуватися без урахування думки виборців у відповідному колективі або у частині колективу, що передбачає необхiднiсть опитування виборців відповідно до положень наступної частини. Зміна правового режиму здійснюється на основі органічного закону.
- 50. 49 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ На сформульовану під час сесій пропозицію Уряду або на спільну пропозицію палат Парламенту, якi опубліковуються в Офіційному віснику, Президент Республіки ухвалює рішення про опитування виборців у заморському територіальному колективі стосовно його організації, повно важень або статусу. Якщо передбачене у попередній частині опитування пропонує Уряд, така пропозиція подається на розгляд до кожної з палат Парламенту і повинна бути обговорена. Стаття 73 У заморських департаментах і регіонах на загальних підставах засто совуються закони i регламенти. Вони можуть бути адаптовані з урахуван ням особливостей цих територіальних колективів. Якщо на це уповноважує закон або регламент, адаптація з питань, віднесених до компетенції територіальних колективів, здійснюється самими колективами шляхом ухвалення відповідних рішень. Без урахування першої частини, територіальні колективи, визначені у цій статті, можуть бути уповноважені згідно із законом або регламентом встановлювати правила з визначених питань законодавчого або регламен тарного характеру, які будуть застосовуватися в межах їх території. Цi правила не можуть стосуватися питань громадянства, громадянсь ких прав, гарантiй публічної свободи, статусу i правоздатності iндивiдiв, судоустрою, кримінального права, кримінального процесу, зовнішньої політики, оборони, безпеки i публічного порядку, емісії грошей, креди тування i грошового ринку, а також виборчого права. Наведений перелік може бути уточнений i доповнений органічним законом. Положення двох попередніх частин не застосовуються до департа менту i регіону Реюньйон. Передбачені у другій i третій частинах повноваження встановлюються на вимогу територіального колективу відповідно до умов, передбачених органічним законом. Вони не можуть бути встановлені на шкоду реалізації гарантованої цією Конституцією публічної свободи або права. Зміна статусу заморського департаменту або регіону чи об’єднання таких колективів відбувається відповідно до положень частини другої статті 72-4 i з урахуванням думки виборців у відповідних територіальному колективі або колективах. Стаття 74 У цій статті встановлено (regies) статус заморського колективу, зумов лений його інтересами як суб’єкта влади, що здійснюється у Республіці.
- 51. 50 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Цей статус визначається органічним законом, який адаптований збо рами відповідного колективу i передбачає: -умови застосування законів i регламентів; -повноваження відповідного колективу; делегування повноважень колективу не може бути здійснене з питань, визначених у частині четвер тій статті 73 i за необхідності уточнених i доповнених органічним зако ном; -правила організації i функціонування інститутів відповідного колек тиву i порядок виборів до його зборів; -умови здійснення цими інститутами опитування виборців щодо про ектів і пропозицій законів, проектів ордонансiв або декретів, які визнача ють особливості статусу відповідного колективу, а також щодо ратифікації або приєднання до міжнародних угод, укладених з питань, співвіднесених з компетенцію колективу. Органiчним законом можуть бути визначені відповідні територіальні колективи, відносно яких: -Державна рада здійснює спеціальний контроль щодо актів зборів колективу, прийнятих з питань, якi віднесені законом до компетенції від повідного колективу; -збори територіального колективу можуть змінювати (модифікувати) закон, промульгований після встановлення статусу колективу, якщо питання про таку зміну за iнiцiативою зборів було розглянуте Конститу ційною радою, i вона визначила, що закон співвіднесений з компетенцією відповідного колективу; -в інтересах місцевого населення територіальний колектив може здійснити зумовлені місцевими потребами заходи у сферах зайнятості, працевлаштування тих, хто займається різними видами професійної діяльності, а також права власності на землю; -за умов контролю з боку держави i з метою забезпечення публічних свобод відповідний територіальний колектив може брати участь у реаліза ції повноважень щодо їх гарантування в межах території держави. Iншi особливості організації територіальних колективів можуть бути визначені законом з урахуванням пропозицій, сформульованих їх зборами. Стаття 74-1 У заморських колективах, визначених (visees) у статті 74, і в Новій Каледонії з питань, що залишаються у віданні держави, Уряд уповноваже ний видавати ордонанси з метою розширення законодавчих положень, які
- 52. 51 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ діють у метрополії, або адаптувати такі положення до організації колек тиву якщо закон прямо не виключає застосування такого порядку. Відповідні ордонанси видає Рада мiнiстрiв після їх розгляду зборами колективу i за наявності висновку Державної ради. Вони вступають у силу після опублікування. Вони визнаються не дійсними в разі їх не затвер дження Парламентом протягом вісімнадцяти місяців після опублікування. Стаття 75 Громадяни Республіки, які не мають загального статусу (statut civil de droit commun), визначеного відповідно до статті 34, зберігають персональ ний статус (statut personnel) поки від нього не відмовляться. Стаття 75-1 Регіональні мови є надбанням Республіки. РОЗДIЛ XIII ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СТОСОВНО НОВОЇ КАЛЕДОНIЇ Стаття 76 До 31 грудня 1998 року населення Нової Каледонiї повинно визначи тися шляхом голосування відносно положень угоди, підписаної в Нумеа 5 травня 1998 року i опублікованої 27 травня 1998 року в Офіційному віснику Французької Республіки. У голосуванні можуть взяти участь особи, якi відповідають вимогам, встановленим у статті 2 закону № 880-1028 вiд 9 листопада 1988 року. Необхідні для проведення голосування заходи запроваджуються декре том Ради мiнiстрiв, попередньо розглянутим Державною радою. Стаття 77 Органічний закон, який з урахуванням рішення зборів Нової Каледонiї i позитивних результатів передбаченого у статті 76 голосування повинен
- 53. 52 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ бути прийнятий для забезпечення напрямів розвитку Нової Каледонiї, визначатиме: -повноваження, якi передаються інститутам Нової Каледонiї, послідов ність i способи такої передачі, а також розподіл обов’язків, що виникають за наслідками передачі; -правила організації i функціонування інститутів Нової Каледонiї, включаючи умови, за яких акти відповідних зборів до їх опублiкування стають об’єктом контролю з боку Конституційної ради; -правила відносно громадянства, організації i проведення виборів, зайнятості і застосування звичаєвого права; -умови i строки, з урахуванням яких заінтересоване населення Нової Каледонiї має намір проголосити повний суверенітет. Iншi необхідні заходи щодо застосування угоди, передбаченої у статті 76, визначаються законом. Для встановлення виборців, що мають право брати участь у вибо рах членів зборів Нової Каледонії та її провінцій, складена спеціальна таблиця, на яку є посилання в угоді, вказаній у статті 76 Конституції і у статтях 188 і 189 органічного закону № 99-209 від 19 березня 1999 року про Нову Каледонію. Цією таблицею буде вважатися така, що складена з приводу голосування, передбаченого у статті 76, і включає осіб, які не допущені до участі в цьому голосуванні. Статті 78–86 (відмінені) РОЗДIЛ XIV ФРАНКОФОНІЯ І УГОДИ ПРО ОБ’ЄДНАННЯ Стаття 87 Республiка бере участь у розвитку солідарності і співробітництва між державами і народами, спільною для яких є французька мова (франкофонія – В. Ш.).
- 54. 53 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Стаття 88 Республіка може укладати угоди з державами, які виражають намір об’єднатися з нею задля спільного цивілізаційного розвитку. РОЗДIЛ XV ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ Стаття 88-1 Республіка є учасником Європейського Союзу, створеного вільно для спільної реалізації визначеної компетенції на основі Договору про Євро пейський Союз і Договору про діяльність Європейського Союзу, як це передбачено Договором, підписаним 13 грудня 2007 року в Лісабоні. Стаття 88-2 Правила припинення дії актів, прийнятих і виданих інститутами Євро пейського Союзу, встановлюються законом. Стаття 88-3 Iз дотриманням принципу взаємності і відповідно до умов Договору про Європейський Союз, підписаного 7 лютого 1992 року, право обирати і право бути обраним на муніципальних виборах може бути надано лише громадянам Союзу, які мешкають у Франції. Такі громадяни не можуть виконувати функції мерів та їх заступників, брати участь у визначенні виборників сенаторів і у виборах сенаторів. Органічний закон, що має бути прийнятий обома палатами Парламенту в однаковій редакції, визна чатиме умови застосування цієї статті. Стаття 88-4 Відразу після передачі до Ради Європейського Союзу проектів євро пейських законодавчих актів (projets d’actes legislatifs europeens) та інших проектів або пропозицій актів Європейського Союзу Уряд передає відпо відні проекти або пропозиції до Національних зборів і Сенату.
- 55. 54 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Відповідно до правил, встановлених регламентом кожної з палат, палати можуть приймати резолюції щодо проектів, пропозицій або доку ментів, вказаних у попередній частині, а також щодо будь-яких докумен тів, які надійшли від інститутів Європейського Союзу. В разі необхідності такі резолюції можуть бути прийняті у періоди між сесіями. У кожній палаті Парламенту утворюється комісія з європейських справ. Стаття 88-5 Законопроект про ратифікацію приєднання будь-якої держави до Європейського Союзу виноситься на референдум Президентом Республіки. Відповідний закон може бути прийнятий Парламентом більшістю у три п’ятих кожної з його палат у порядку, передбаченому у частині третій статті 89. Стаття 88-6 Національні збори або Сенат можуть схвалити вмотивований висно вок щодо відповідності будь-якого проекту європейського законодавчого акта принципу субсидіарності. Висновок передається головою відповідної палати Парламенту головам Європейського парламенту, Ради і Комісії Європейського Союзу. Про це інформують Уряд. Кожна з палат Парламенту може звернутися до Суду Європейського Союзу (Cour de justice de l’Union europeenne) з питання щодо не відповідності принципу субсидіарності будь-якого європейського зако нодавчого акта. Відповідне звернення передається Урядом до Суду Європейського Союзу. З такою метою і за необхідності у міжсесійний період можуть бути при йняті резолюції згідно з регламентом кожної з палат. Прийняття відповідних резолюцій ініціюється шістдесятьма депутатами або шістдесятьма сенаторами. Стаття 88-7 У спосіб прийняття Національними зборами і Сенатом резолюції в однаковій редакції Парламент може заперечувати будь-якій зміні правил видання актів Європейського Союзу в порядку спрощеного перегляду договорів або в порядку співробітництва органів правосуддя у випад ках, передбачених Договором про Європейський Союз і Договором про діяльність Європейського Союзу, підписаним 13 грудня 2007 року в Лісабоні.
- 56. 55 КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ РОЗДIЛ XVI РЕВIЗIЯ КОНСТИТУЦIЇ Стаття 89 Iнiцiатива ревізії (внесення змін до – В.Ш.) Конституції належить Президенту Республіки, який діє на пропозицію Прем’єр-міністра, i членам Парламенту. Проект або пропозиція ревізії Конституції розглядаються з дотри манням строку, встановленого у частині третій статті 42, і схвалюються обома палатами в однаковій редакції. Ревізія визнається остаточною після затвердження на референдумі. Проект ревізії Конституції не виноситься на референдум якщо Пре зидент Республіки вирішує передати його на розгляд Парламенту, скли каному як Конгрес. У такому випадку проект вважається затвердженим якщо його відповідно підтримають три п’ятих від числа тих, хто голосу вав. Функції бюро Конгресу виконує бюро Національних зборів. Процедура ревізії не може бути розпочата або продовжена якщо існує загроза цiлiсностi державної території. Республіканська форма правління не може бути предметом ревізії. РОЗДIЛ XVII ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ (вiдмiнений)
- 57. Конституція Французької Республіки (з передмовою Володимира Шаповала) Рекомендовано до друку правлінням Центру політико-правових реформ Підписано до друку 15.09.2017 р. Формат 64×90 1/16. Наклад. 300. Зам. 1312. Видавець: ФОП Москаленко О.М. Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців: Серія ДК №3304 видано Держкомтелерадіо України 28.10.2008 р. Надруковано з готових діапозитивів ФОП Москаленко О.М.